Феномен дежа вю: Світова наука нагромадила десятки тисяч переконливих розповідей дітей про їхні попередні життя

Ще кілька десятиліть тому в США знайшлася група прогресивних науковців — не особливо релігійних, зате й не атеїстів — котрі зацікавилися незвичними розповідями переважно дво-п’ятирічних дітей про те, що вони буцімто ще до свого народження вже проживали на Землі в тих чи інших людських іпостасях. Ці оповідки час від часу публікували схильні до сенсацій американські газети.

csm_fenomen_64311ecc35
І вдумливі та небайдужі вчені знайшли в них такі подробиці, що спонукали їх серйозно поставитися до дитячих «фантазій». А коли й вдалося різними способами, та в будь-якому разі по-науковому експериментально підтвердити, що малюки здебільшого кажуть правду, то ці дослідження поставили «на конвеєр», пише Галичина.

Відтоді, скажімо, лише на кафедрі з вивчення сприйняття людиною дійсності університету штату Вірджинія документально зафіксували понад 25 тисяч характерних дитячих спогадів — за активного й масового сприяння батьків таких унікумів. Власне, завідувач цієї кафедри відомий у світі професор Ян Стівенсон очолив цілий напрям в американській науці, який його прихильники назвали як «Дослідження у сфері реінкарнації». і хоча цей першопроходець такої науки вже помер, його справу продовжує чимало вчених із різних країн.
Втім, вивчають не лише дитячі спогади, а й випадки з дорослими, котрі теж спонтанно згадують свої попередні життя або ж починають розмовляти іншими мовами, навіть уже нині мертвими, внаслідок пережитих стресів чи травм. і цих прикладів, які ще об’єднує так званий феномен дежа вю (вже бачене), також нагромаджено вдосталь. Зрештою, повір’я, що зі смертю людини життя її душі або ж, кажучи по-сучасному, інформаційної складової людської сутності не завершується, а й далі триває, але вже в інших вимірах-площинах буття у Всесвіті, існувало ще задовго до нашої ери.
Мало того, в давньому світі — чи то в Єгипті за доби фараонів, чи в брахманській індії — вірили і в те, що людська душа після перепочинку у вищих світах знову повертається на Землю, щоби пережити нову серію поневірянь і пригод та засвоїти в цих випробуваннях відповідні уроки. Проте повертається вже в іншому фізичному тілі, тобто перевтілюється, або ж, по-науковому, —реінкарнується. і так, мовляв, триває багато разів з певною періодичністю.
Звісно, більшість академіків, медичних світил та психологів-ортодоксів скептично ставиться як до таких свідчень зі старовини, так і до сучасних досліджень на цю тему. Правда, це стосується суто «дорослих» трапунків, які вони всіляко й часто доволі успішно заперечують і спростовують. Тоді як стосовно багатьох дитячих одкровень, що нерідко значно переконливіші, навіть закоренілі скептики розводять руками. Спогади малолітніх дітей цінні тим, що, як усім зрозуміло, вони ще не мають змоги отримувати велику кількість тієї чи іншої інформації з довколишнього середовища. А отже, черпають її зі свого внутрішнього світу, інакше кажучи, із власної пам’яті. Прикметно, що малюки здатні на це лише до досягнення ними зазвичай семилітнього віку, коли в дітей остаточно заживає, точніше, затягується кістковою тканиною тім’ячко.
Ось лише одна — з найбільш відомих — із «перлин», зібраних командою Стівенсона. Чотирирічний Джеймс Лейнінгер з Луїзіани (США) згадав, що був пілотом під час Другої світової й загинув у небі над Тихим океаном у повітряному бою з японськими камікадзе. Його батьки Брюс і Андреа розповіли, що ще у дворічному віці він одного разу прокинувся серед ночі й закричав, що його літак падає. Відтоді малюк поступово згадував чимраз більше подробиць. Зокрема якось вичерпно розповів, як облаштований літак тієї конструкції, на якому літав. Вражені батьки перевірили ту інформацію й упевнилися, що їхній син знає все так достеменно, наче сам вивчав, що для дворічного було неможливо. Згодом Джеймс заявив, що його звали так само й тоді, коли він служив на авіаносці «Натома». і знову ж батьки розшукали достовірні відомості як про той корабель, так і про Джеймса Х’юстона, одного з пілотів ескадрильї, що розташовувалася на палубі цього судна.
Та характерно, що чим старшим ставав хлопчик, тим частіше його мучили нічні страхіття, пов’язані із загибеллю льотчика, що падав в охопленому полум’ям літаку в океан. Це тривало доти, поки стурбовані батьки, поневіряючись із дитиною по медичних фахівцях, не натрапили на доктора Карла Боймана, котрий, попри свою психіатричну практику, ще й спеціалізувався на вивченні минулих життів. Цей спеціаліст наполіг на тому, щоби батьки Джеймса не ігнорували розповідей сина, а навпаки, переконали його, що те все сталося з ним у його попередньому житті, в іншому тілі і що воно вже більше не повториться. Ті погодилися, й після кількох таких довірливих бесід з дитиною нічні жахи щезли й більше не мучили хлопчика.
іншим взірцем свідчень на користь перевтілення слугує доля Раяна Хаммонса з Оклахоми, котрий змалку полюбляв гратися в рольові ігри, в яких незмінно виступав режисером. А пізніше впізнав на чорно-білій світлині зі зйомок художнього фільму 30-х років минулого століття «Ніч за ніччю» себе і свого партнера Джорджа, з котрим вони разом, як і сказав матері, «знімали ту кінокартину»
Широкому загалові світової спільноти ці й інші історії стали відомі завдяки книжкам, які видавали дослідники, популяризуючи доктрину реінкарнації. Лише останніми роками вийшли друком, приміром, і «Повернення до життя» Джима Такера з Шарлотсвілля (США), одного з небагатьох академічних учених, які сповідують теорію перевтілення, і «Спогади Небес» доктора Вейна Дайєра, і «Минулі життя дітей» та «Повернення з небес» професорки Керол Боумен. А ще 1997-го побачив світ і фундаментальний двотомник самого класика новітнього вчення про перевтілення Яна Стівенсона «Реінкарнація в біології».

Пише - http://www.blitz.if.ua/