З початком російської агресії проти України сотні тисяч мешканців Донбасу в якості біженців виїхали до Мордору. Спочатку російська влада і справді надавала допомогу біженцям. Та останнім часом схоже, що вони росіянам набридли.
На початку 2016 року російські чиновники не приховували, що на утримання біженців йде дуже багато грошей. Тільки на облаштування вимушених переселенців з України було витрачено понад 18 млрд рублів. В умовах катастрофічної нестачі грошей пункти тимчасового розміщення потихеньку почали закривати по всій росії.
Закриття пунктів йшло і в Ростовській області, яка прийняла на себе основний наплив біженців ще в 2014 році. До лютого минулого року з 20 ПТР, що діяли в регіоні, залишився тільки один, організований на базі дитячого табору «Червоний десант».
Біженці почали привертати увагу на це через соцмережі. На одному з сайтів Таганрога з’явився крик про допомогу: «Біженців виганяють з таборів «Червоний десант» та «Орлятко» з дітьми просто на вулицю». Повідомлення викликало хвилю обурення і було швидко видалено. Загалом, ситуацію зам’яли.
За підрахунками волонтерів, назад на Донбас за весь час конфлікту повернулися не більше 5-6% вимушених переселенців. Куди поділися інші? Багато залишилися в рашці, виживаючи хто як може. Одні живуть в садових товариствах, охороняючи взимку порожні дачі, інші поїхали в занедбані хутора і села – тягають воду з колодязя, топлять печі, рубають дрова. Найбільше пощастило тим, хто зміг на хвилі ажіотажу виїхати в рамках програми переселення – на місцях біженцям обіцяли житло і працевлаштування. Втім, про везіння тут теж треба говорити з обережністю. Спершу служби зайнятості дійсно ставилися до біженців з увагою, складаючи для них кілометрові списки вакансій. В результаті, декілька колишніх донбаських шахтарів змогли виїхати на Урал і сьогодні живуть безбідно. Але тривала така «лафа» недовго. Сьогодні біженцю знайти хорошу роботу майже неможливо. Наприклад, можна піти на будівництво, але якщо росіянину там будуть платити 20 тис., то українцю запропонують на половину менше, тому що знають: все одно йому нікуди подітися.
Не краща ситуація і на самих тимчасово окупованих територіях. До розкрадання гуманітарної допомоги, регулярних розбоїв та грабежів, «віджимів» бізнесу додалося ще одне «покращення» – так звана «націоналізація» 40 українських підприємств.
Справа в тому, що більшість цих підприємств належать до бізнес-імперії одіозного українського олігарха Ахметова, котрий уже заявив, що кодних податків «банановим» республікам платити не збирається. Виходить, що тисячі людей, які там працюють і отримують зарплату, залишаться без єдиного джерела доходу і опиняться перед реальною загрозою голоду. Але для Захараста та Плотніцкого це нічого не означає – власна кишеня понад усе.
Джерела:
http://www.radiosvoboda.org
http://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3822053
http://blogs.korrespondent.net/blog/events/3822587
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
