Часто людей з інвалідністю зображають як “не таких”. І не в плані того, що вони пересуваютсья на візку. Ще півстоліття тому людину з інвалідністю найчастіше сприймали як “хвору” та вічного “пацієнта” лікарень, безпорадного й залежного від інших.
Чомусь така людина в очах інших викликає або жалість або відразу. Та відтоді як організації людей з інвалідністю почали масово з’являтися в усьому світі й голосно заявляти про свої права й те, що люди з інвалідністю є частиною суспільства, розуміння інвалідності змінилося. Сьогодні в основі соціальної моделі інвалідності лежить не фізіологія особи, а бар’єрна природа суспільства.
Простіше кажучи, “інвалідами” людину роблять бар’єри — стереотипи й судження щодо людей з інвалідністю, інституційні бар’єри, пов’язані з законами та політикою, економічні бар’єри, а також бар’єри навколишнього середовища, такі як фізична недоступність. Бар’єри породжують дискримінацію, виключають із суспільного життя та ставлять осіб з інвалідністю у становище, що принижує їхню гідність.
Саме про бар’єр фізичної доступності й ітиме мова.
Ми вирішили перевірити, чи може людина на інвалідному візку відчувати себе на 100% конфортно. Наприклад, прогулятись містом, зробити покупки в магазині, відпочити в кафе чи просто провести час за переглядом фільму в кінотеатрі. У цьому нам згодився домопогти 37-річний прикарпатець Роман Гулик.
Про такі будівлі, як лікарня, ЦНАП, облдержадміністрація, казначейство та інші урядові структури мова не йтиме. Біля таких споруд вже більше року облаштовано пандуси.
Аптеки теж не пасуть задніх, щоправда є цікаві винятки.
Унікальність наступного пандусу в тому, що формально він є, але фізична доступність бажає кращого. Кут підйому там такий, що не те що візок, а пересічній людині вийти по ньому досить проблематично.
Доречі, випадки установленого пандуса класу “для галочки” не поодинокі.
Ми припаркували авто прямісінько в центрі міста. І тут перша проблема – паркувальні місця з позначкою “для інвалідів” зайняті звичайними авто.
Ідем далі. Тобто їдем.
І тут перший позитивний момент – на більшості тротуарів облаштовані спеціальні з’їзди.
Щоправда такі заїзди не скрізь. Здавалось би, скошений бордюр можна вважати за заїзд, але не все так просто. Роман пояснює, що такі заїзди незручні для візочників, оскільки кут нахилу і висота потребують від людини значних сил.
“Є різні групи інвалдності. Підйом на такий бордюю створює додаткове навантаження на хребет, яке не кожному під силу”, – каже Роман.
Такаж ми помітили, що в деяких місцях заїзд на тротуар є, а з’їзду – нема. Доводиться “йти на розворот”.
Інша проблема – ями. Бували випадки, коли заїзд виходив прямісінько на них. Скажімо, для дитячої коляски особливих проблем це не складає. А от для інвалідного візка це проблема, оскільки передні колеса невеликого діамерту, то тут дуже легко перевернутись.
Ще одна річ, на яку майже ніхто не звертав уваги, – ринви для стікання води. Їх діаметр майже такий, як передні колеса візка.
Роман каже, в європі такі водостоки закриті спеціальною сіткою, що дозволяє без проблем проїхати людині на візку.
Відвідувати заклади відпочинку без грошей, погодьтесь, проблематично. Тому ідем за готівкою.
Біля оного з відділень банків натикаємось на сходи. Пандус відсутній, але є кнопка виклику… Ну як є – наліпка “Виклик працівника банку” є, а сама кнопка – відсутня. Певно вандали поцупили.
Підходимо до іншого банку. Тут одразу декілька банкоматів. Ані сходів, ані інших перешкод для візка не виявлено, але турбує висота, на якій розміщений банкомат. Щоправда є і позитивний момент – наявність пандуса для заїзду у відділення та працююча кнопка виклику.
Готівку ми зняли і подались до кінотеатру. Біля центрального входу нас чекав сюрприз у вигляді сходинок, але пересічні люди повідомили, що потрапити до кінозали можна з бокового входу.
“В іншому кінотеатрі теж є сходи. Але я під’їджав до бокових дверей, натискав кнопку виклику і мені допомагали заїхати. Не виникало жодних проблем з переглядом фільму у кінотеатрі”, – каже Роман.
Стосовно відвідування кафе чи ресторану, то тут теж є певні труднощі – не всі заклади мають спеціальний заїзд. Звичайно ми не розглядаємо випадки, коли пандус нереально встановити виходячи чисто з технічних чи архітектурних особливостей.
“Хочу відмітити, що даний заклад перед відкриттям, радився з нами, візочниками, як краще та правильно облаштувати пандус. Це мене приємно здивувало”, – Роман.
P.S: Даний експеримент створено для привернення уваги до проблем людей на інвалідних візках. Ми ні в якому разі не намагались критикувати чи рекламувати кого-небудь.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
