Роберта Коррея приїхала в село Бабинці зі столиці південно-східного штату Бразилії Сан-Паулу. Вона — одна із понад 600 іноземців, які беруть участь в українському проекті GoCamp. Вчителька, діджей, репортер, драматург та акторка в одній особі тиждень викладатиме учням сільської школи англійську мову. Громадське відвідало заняття у Бабинцях і поспілкувалося з волонтеркою про враження від України.
Раніше у селі Бабинці, що у Київській області, не було іноземних волонтерів, — розповідає директорка місцевого табору GoCamp та вчителька англійської Сніжана Андріївна. Заявку на участь у проекті їй порадили написати директорка та бібліотекарка школи.
«Приймати Роберту готувалися усім селом, а діти чекали на її приїзд півроку».
«Вона дуже весела, їй 35 років, в неї 7 татуювань і пірсинг у язиці», — із захопленням, наввипередки, розповідають школярі в перерві між заняттями.
Роберта Коррея приїхала в село Бабинці зі столиці південно-східного штату Бразилії Сан-Паулу Фото: Дарка Гірна/Громадське
Ще перед нашою розмовою із Робертою учні принесли їй великий букет червоних півоній.
«Вона розповіла, що це її улюблені квіти», — каже одна з учениць.
«Мешканці села зустріли мене ще біля святошинської гімназії, де я викладала раніше, і відвезли прямо до села. Коли я прийшла до школи, усі щасливо вигукували, учні намалювали плакати, надули повітряні кульки, принесли бразильський і український прапори. Група дітей приготувала танець, це було схоже на черлідинг. Потім ми стали в коло і вони мене розпитували. Це було дуже мило», — розповідає Роберта.
Спочатку дітей розподілили на групи за рівнем англійської. Впродовж трьох годин вони з Робертою робили зарядку, співали, танцювали, вивчали англійські слова через ігри.
«Як викладач акторської майстерності я організувала з ними декілька драматичних постановок. Потім вони показували різних тварин. Ми розподілялися за алфавітним порядком імен. Для них це був виклик, бо вони мали говорити англійською. Спочатку діти соромились, але потім, коли я казала говорити гучніше, вони ставали впевненішими. Їм було весело», — каже волонтерка під час інтерв’ю у шкільному спортзалі, в якому достатньо місця для інтерактивного навчання.
«Спортзал, в якому ми займаємось — дуже старомодний, вінтажний я б сказала», — сміється Роберта і дивується дерев’яною підлогою, — приміщення з волейбольним майданчиком, який називають спортзалом:
«Це незвично для мене. У Бразилії спортзали надворі і вони, зазвичай, дуже великі, з місцями для глядачів, щоб дивитися спортивні ігри».
Бразилійка зізнається, що багато моментів в українському житті для неї незвичні, але разом з тим підкреслює, що Україна — неймовірна країна:
«Вона перевернула мою свідомість у всіх сенсах і продовжує це робити. До цього я тиждень була в приватній київській школі, у центральній місцевості, з пішим доступом до метро. Приїхати сюди, в маленьке село, з менш ніж 3-ма тисячами мешканців — це наче повернутись назад у минуле на 10 років або більше, через технології і розвиток. Я не знаю чи це тільки у селі, але автобуси тут такі маленькі, в них дуже тісно і жарко. А ще, люди завжди хочуть мене нагодувати. Українці їдять на сніданок те, що ми зазвичай їмо на обід, наприклад салат або суп. Ви також часто п’єте чай, натомість у тропічній Бразилії ми звикли до холодних напоїв».
Роберта каже, що щодня вивчає українську історію: «Мені цікаво дізнаватись про важливі пам’ятники, культуру, традиції. Я не знала, що найбільший літак зробили в Україні. Я двічі була в Лаврі, біля Золотих воріт. Мені подобається ходити в такі місця, бо ти почуваєшся частиною чогось дуже важливого, що трапилось в минулому. Кожен куток в Києві дихає історією і це дуже надихає».
Спочатку діти соромились говорити з Робертою англійською, але потім ставали впевненішими Фото: Дарка Гірна/Громадське
Найбільша різниця між Україною і Бразилією, каже Роберта, в тому, що бразильські діти, через багатомовне середовище, мають більше контакту з англійською:
«Їм не складно спілкуватися з іноземцями. Зокрема у Сан-Паулу, де іноземці є скрізь. Тому мій візит в Бабинці — це, напевно, їхня перша можливість говорити з іноземцем англійською мовою. Мене надихає те, що їм цікаво, вони хочуть говорити, намагаються бути приязними і гостинними».
За словами волонтерки, незважаючи на інституції та місця, в які їдуть іноземці, GoCamp — це можливість бути волонтером скрізь, розмовляти з дітьми англійською, залучати їх до ігор та гарно проводити час.
Директорка GoCamp Бабинецької школи Сніжанна Андріївна каже, що діти у захваті від викладачки-іноземки:
«Це щось нетипове для нашої країни в принципі. Діти вперше бачать вчительку, неофіційно одягнену, як вони звикли. Вони бачать, що навіть якщо ти виглядаєш так, як тобі хочеться, ти можеш бути чудовою людиною, достойним представником своєї країни. З нею їм легше знайти спільну мову. Вони вчаться бути спортивними, активними, тому що, на превеликий жаль, наша система освіти — це, здебільшого, сидіти за партою, слухати, виходити до дошки. Буквально за три години занять із Робертою вони стали активнішими та веселішими».
На думку Роберти Корреї, попри мовний бар’єр, малий вік і сором’язливість, перші заняття у Бабинцях пройшли успішно.
«Загалом у наших країнах люди схожі, дружні. Це саме те, що в результаті переконало мене приїхати сюди. Перед приїздом я спілкувалася з дівчиною з Сальвадору, яка відвідала GoCamp минулого року. Вона сказала мені: «Їдь, це буде прекрасно, це буде дивовижний, найкращий в житті час». І вона мала рацію».
Після закінчення занять група школярів зібралася, щоб провести Роберту до її помешкання. В селі вона залишатиметься до кінця тижня, а потім повернеться до Бразилії.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
