ІЗ СХОДУ – НА ЗАХІД: як живеться донеччанам на Прикарпатській землі

У невеликому селі на Прикарпатті – поповнення. Сьогодні тут живе і працює сім`я  переселенців із Донецька.  Через складну політичну ситуацію на Сході України молоде подружжя змушене було оселитися по той бік Дніпра, в протилежному куточку нашої держави. Як донеччанам живеться  в іншій області розповідає дружина, мама двох діток Вікторія.

 

– Вікторіє, ми розуміємо, щ

 

о штовхнуло Вашу сім`ю на такий рішучий крок.  Чи важко Вам далось це рішення – покинути власну домівку?

Рішення далося важко – безперечно. Коли неподалік Донецька почалися обстріли, ми з чоловіком довго не думаючи, вирішили виїхати. Тоді ще загроза була не такою очевидною, здавалось, що лихо омине нас. Але, виховуючи двох діток – Євгена та Маринку, «чекати з моря погоди» було ніколи – боялися за сім`ю. От уже два роки ми живемо і працюємо на Прикарпатті, а діти стали школярами місцевої міської школи.

– Чому обрали саме Івано-Франківщину?

Нам завжди подобалися ці краї  – Івано-Франківщина, Львівщина, Тернопільщина. Хотілося  втекти подалі від мегаполісу. Багато наших друзів оселилися в столиці, дехто виїхав закордон,  а ми одразу кинулися шукати житло на Заході.

– Знаємо, що на Сході України побутують різні чутки про Західну Україну як бандерівський край. Як Ви сприймали такого роду інформацію?

Жодна розумна та освічена людина ніколи б не говорила нічого поганого про своїх співвітчизників. Наша родина багато разів до цього часу відвідувала курортні містечка Прикарпаття. Нас завжди зустрічали радісно. Навіть сьогодні згадую приємні миті з дитинства, коли ми вперше приїхали до Львова. Сьогодні це місто викликає у мене захоплення і тепер  я радо відвідую його з дітьми та чоловіком.

Читайте також  У Долині розпочався Органік Фест 2016. Програма (ФОТО)

– Як Ваші діти сприйняли таке переселення?

Спочатку вони вважали, що це подорож, яка надовго затягнулася. Не встигли отямитись,  як уже і звикли.  Мабуть, вони ще не до кінця зрозуміли того, про що ми зараз з Вами говоримо.

– Зараз Євген та Маринка відвідують школу. Які стосунки у них з однокласниками та вчителями? Чи мають друзів?

Діти знаходять друзів одразу. Відвідують уроки, гуртки, святкові заходи. Інколи відпрошуються на дні народження до однокласників. На вчителів не скаржаться, а навпаки – чемно виконують домашні завдання. Коли ми з чоловіком бачимо, як вони вправно адаптувалися у нове середовище, то і нам легше.

– А як ви, як сім`я, адаптувалися у невеликому селі? Як забезпечуєте потреби свої та дітей?

Чоловіком завжди був ініціатором у плані забезпечення сім`ї.  Зараз він продовжує справи, якими займався вдома на Донеччині. А я влаштувалась на роботу у туристичне агентство в місті, що неподалік села. Їжджу на роботу громадським транспортом – люди вже впізнають, вітаються, мабуть, звикли бачити мене.

– Розкажіть детальніше, як склалися стосунки з односельчанами.

Усе було поступово. Спочатку познайомились із сусідами, згодом знайшли друзів – стали приятелювати. Наша сім`я не потребувала допомоги, проте нас неодноразово запитували, чи потрібно допомогти. Зараз ми вже стали повноцінними жителями прикарпатського містечка.  Радіємо, що все склалося добре і наші діти – в безпеці.

Катерина Солодка – спеціально для “Прикарпаття online”

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

РЕКЛАМА: