Зі скількох років можна відпускати дитину гуляти одному – фахівці

Важливо одне: мама повинна бути спокійна за свою дитину, в її житті не повинно бути нерозв’язних дилем.

Перед сучасними батьками, які виховують своїх дітей в “кам’яних джунглях” мегаполісів, так і просто міст, рано чи пізно постає дилема: дитина хоче піти сам гуляти з друзями у двір, а батькам страшно його відпускати – що робити? Питання це непросте і не має однаково придатного для всіх відповіді, однак визначитися з рішенням допоможуть кілька простих спостережень.

Як правило, вже у віці 5 років дитина здатна адекватно оцінювати навколишню його реальність, дотримуючись при цьому не маминої спідниці, а своєї думки. Вік 6 років законодавчо відзначений як період обмеженою  – навіть держава дозволяє таким крихтам самостійно здійснювати дрібні побутові правочини (наприклад, купівлю цукерок в магазині). І саме цей вік – 5-6 років – настійно вимагає спілкування з однолітками, самостійного дозвілля. Прогулянки під маминим крилом вже не влаштовують дитину ні за тривалістю, ні за змістом.

Мамі ж, у свою чергу, теж є про що мріяти, і сидіння на лавочці (навіть з мобільним телефоном і інтернетом) будь-яка мама воліла б реалізацію своїх життєвих планів та прагнень. Але сучасне місто небезпечний: будинки оточують автодороги, а то й швидкісні траси, дворові території потихеньку перетворюються на несанкціоновані парковки, де не те, що на велосипеді кататися – навіть м’яч поштовхати страшно, раптом потрапить в чий-небудь автомобіль. Крім машин, небезпечним фактором виступають люди, яких ми все менше знаємо, і все більше боїмося.

Як же визначити, що дитину можна відпускати одного, в цей великий світ, повний небезпек і несподіванок?

Перш за все, дайте собі відповідь на наступні питання:

Чи є у вас двір, досить упорядкований в плані гойдалок-каруселей, який би добре проглядався з вашого вікна?

Чи є у вас знайомі бабусі чи мами, які гуляють у дворі зі своїми дітьми і готові, у разі необхідності, доглянути і за вашим?

Немає безпосередньо перед двором жвавої дороги (а у нас і таке буває)?

Відповіді на ці питання говорять, насамперед, про те, чи є у вас умови для щасливого дворового дитинства. Далі придивіться до своєї дитини. Готовність до самостійних прогулянок визначається рядом ознак:

Ваш малюк впевнено і охоче спілкується з однолітками і не тільки. Може підійти і завести діалог, не посоромиться запитати та попросити.

Дитина хоче грати один, без вас. Граючи на майданчику під вашим наглядом, не обертається, не шукає вас, а якщо відійти – не помітить.

Він знає правила безпеки. В ідеалі вивчити їх ще раніше, роки в три, і повторювати, щоб “від зубів отскакивало”.

Дитина знає своє повне ім’я, ім’я мами, тата, професію батьків, свою точну адресу та координати бабусь і дідусів (якщо ви живете з ними в одному місті)

Малюк здатний вас слухатися і виконувати прохання. Зокрема, якщо ви скажете йому не йти з двору – ви повинні бути впевнені, що ні за які пряники він звідти не піде.

Отже, дитина володіє всіма перерахованими навичками, значить, він морально готовий до самостійності. У всіх це відбувається в різному віці, у кого-то в 5, а хтось і в 10 любить сидіти на лавці з мамою і мирно розмовляти про шкільні будні. Важливо одне: мама повинна бути спокійна за свою дитину, в її житті не повинно бути нерозв’язних дилем.

РЕКЛАМА:
>
загрузка...