Як молитися, щоб вимолити?

Завдяки чому одне молитовне прохання виконується, а інше — ні? Християнська традиція часто надавала цьому питанню такої форми: «Якими є умови дієвої молитви?»

Відповідь звучала так: Necessaria ad salutem, pro se, pie, perseveranter (просити про те, що необхідне для спасіння, просити побожно і витривало).

За кого молитися?

Чи єдина результативна форма молитви — це просити за себе?

Певно, що ні! Наведені слова Традиції означають, що коли я прошу щось для себе, то сама молитва виражає моє прагнення і готує серце на прийняття дару; а коли я прошу за когось іншого, то не можу бути певен, чи він відкритий на цей дар.

Коли я заступаюся за ближнього, моє прохання стикається з тим само обмеженням, що й Божа любов: зі свободою іншого. Молитва, подібно як і всемогутність Божа, не порушує свободи іншого; радше то молитва може бути нею зупинена. Грішник, за якого я прошу, може сказати «ні» благодаті навернення, яка йому жертвується за моїм проханням. Наша молитва має частку в спасительній таємниці Христа, таємниці любові нескінченної, однак безсилої перед відмовою з боку людської свободи.

Ця болісна непевність результату має тим сильніше мобілізувати нас до молитви за братів. Ми знаємо, які глибокі зв’язки існують між благодаттю і свободою. Моє прохання може стати тією самою останньою піщинкою, яка переважить шальки терезів.



У будь-якому разі, подібно як і Господь, я не можу перестати стукати у двері, переконаний у потузі молитви Церкви, базованої за жертві Христа.

Просити про необхідне для спасіння

У кінцевому підсумку, предметом наших прохань, як і наших прагнень, має завжди бути життя вічне, з’єднання з Богом; а кожна інша річ важлива настільки, наскільки вона підпорядкована цій меті, зарівно і в нашому житті, і в житті ближнього. Саме таким чином наша воля підкорюється волі Бога, який прагне, щоб ми були спасенні.

Однак спасіння, Царство Боже, це таємнича дійсність, а наше уявлення про неї буває спрощене.

«Нехай Бог виявить до тебе милість і не дозволить, аби твій дух знайшов собі місце й відпочинок! Завдяки цьому, моя душе, ти всупереч собі зможеш повернутися до ковчегу, подібно до голубки Ноя».

У наших конкретних молитвах ми часто просимо про розвиток тієї чи тієї чесноти, уділення того чи того дару, віддалення від нас якогось страждання або ще про щось… Ми вважаємо, що це послужить нашому благу або ж благу ближнього. Однак Бог може відповісти: досить для тебе Моєї благодаті, міць у слабкості вдосконалюється (2 Кор 12, 9). Слабкість, якої ми зазнаємо, згідно з Божим задумом, сприяє нашому благу. Може, це добре, що дорога любові виявляється для нас дорогою вбогості й хреста».

Просячи про те, що обов’язкове для спасіння, ми завжди будемо вислухані. Якщо, однак, я прошу про те, що мені обов’язково потрібне, то буду вислуханий відповідно до суті своєї молитви, і зовсім не обов’язково відповідно до мого наміру. Тому умова «якщо це насправді згідне з Твоєю волею, з Твоєю любов’ю» має супроводити кожне молитовне прохання. Якщо ми не завжди спроможні молитися про те, чого Бог для нас бажає, то Дух Святий це може. Дух, який в нас перебуває, підправляє наші прохання, навчаючи нас, про що ми маємо молитися.

Подібно також Дух приходить із допомогою нашій слабкості. Коли ми не вміємо молитися так, як треба, сам Дух заступається за нас «стогонами невимовними». А Той, хто проникає серця, знає замір Духа, і що Він заступається за святих згідно з волею Божою (Рим 8, 26-27).

Молитися побожно

Аби наша молитва була вислухана, вона повинна виражати належне ставлення до Бога. Це ставлення нам показує Христос, «який з голосним воланням і плачем заносив ревні просьби і благання до Того, хто міг визволити Його від смеpті, й був вислуханий завдяки своїй покірності» (Євр 5, 7).

В одному з приписів до Єрусалимської Біблії читаємо: «Термін “побожність” означає повагу й підкореність… Молитва конаючого Ісуса була вираженням повного послуху волі Отця. Саме тому Він був почутий і вислуханий».

Нашу молитву має супроводжувати те саме прагнення, яке було в Ісусі Христі (пор. Флп 2, 5):

  • синівська любов до Отця,
  • повна довіра: «вірю Тобі»,
  • конкретна надія, покладена у доброзичливому та всемогутньому Провидінні, що чуває над усім: «У вас навіть волосся на голові полічене»,
  • смирення, яке визнає свою вбогість: «Молитва смиренного пронизує хмари» (Сир 35, 17),
  • любов до ближнього: Отець не чує молитву серця, з якого усунуто Його Сина (пор. Мт 5, 23),
  • безмежний послух волі Отця, аж до жертв, яких Він від нас бажає, аби могло настати Його Царство,
  • коротше кажучи, чистота серця, яке шукає тільки слави Божої.

Саме це й означає молитися в ім’я Ісуса, який сказав: «Про що лиш будете просити Отця, дасть вам в ім’я Моє» (Йн 16, 23).

Тепер ми краще розуміємо витривалі зусилля Отців Пустині, щоб осягнути чистоту серця. Розуміємо й те, що неможливо цю чистоту осягнути нашими власними зусиллями.

Тільки Бог може її вділити як благодать, дар, любов, яку Він розливає у наші серця своїм Духом (пор. Рим 5, 5). Усі наші зусилля, таким чином, будуть скеровані на усунення перешкод, аби з глибини серця випливла молитва — любов самого Христа, в усій своїй чистоті, охоплюючи собою всіх людей.

Тут знаходять свої місце покутні практики, пости й умертвлення, які підтримують молитву, становлять воздаяння, повертають лад, порушений гріхом (нашим власним чи гріхом ближнього, за якого ми просимо). В такий спосіб молитва охоплює всю людину, залучає всю особистість і набирає більшої екзистенційної ваги.

Молитися витривало

Ісус часто і з натиском повторює: потрібно витривало, наполегливо молитися, не знеохочуватися, якщо Бог відповідає не одразу. Він нас точно чує. Кажучи конкретно, ми не можемо програти, ми повинні вміти вистояти у молитві. Один з апофтигматів (в іншому написанні — апофегма) Отців Пустині розповідає: «Авраам, учень авви Сисоя, був колись спокушуваний сатаною, і старець довідався, що той піддався спокусі. Тоді він підвівся, підніс руки до неба, кажучи: Боже, хочеш Ти чи не хочеш, а я Тебе не відпущу, доки ти його не зцілиш! І став учень його здоровим».

Досвід, який ми маємо у своєму розпорядженні, велить нам піти глибше. Може статися, що хвора людина, яка багато разів відбувала паломництво до Лурда, попри свою витривалість не отримає зцілення. Ми вже сказали, що те, про що ми просимо у молитві, не завжди відповідає нашим духовним інтересам. Однак ось як діє нескінченна мудрість Божа: завдяки витривалій молитві, навіть якщо Господь не уділить нам того, чого прагне наша воля, то вона сама поступово погодиться з тим, чого прагне Бог. Так було під час молитви Ісуса у Гетсиманії. Молитва робить так, що ми краще розуміємо ситуацію, вона дозволяє нас її прийняти і поглянути на неї Божими очима. Завдяки терпеливості прохання про зцілення може перемінитися у жертву воздаяння, складену з власного життя.

Покластися на Бога

Благальна молитва може в цей спосіб привести нас до духовної постави, яка втілює свою глибоку інтенцію (молитовний намір) через радикальне переступання себе. Оскільки складно розпізнати Божу волю в кожній окремій миті, то людина, яка молиться, може просто покластися на Бога, полишаючи всілякі зусилля зрозуміти, чого треба прагнути і про що просити. Залишаючи Богові турботу визначати, що є потрібним, як і вділення цього у належний момент. Ця людина стає безумовним «так» волі Божій в усьому, чого Він бажає і що допускає. Для себе вона не просить нічого, окрім зростання в любові; вона не відмовляє ні в чому, крім того, що є гріхом. «Бог із тими, хто Його любить, співдіє в усьому для їхнього добра» (Рим 8, 28). Таке ввірення себе Богові вочевидь характеризує тих, хто вже досяг певної духовної зрілості. Досконалим прикладом є, звісно, Діва Марія.

Це як мінімум не означає, що благальна молитва зовсім зникне. Вона радше набере форми заступництва за інших і за Церкву. Ввірення Богові вимагає заступницької молитви, подібно як любов до Бога вимагає любові до ближнього.

Проте Господь залишається вільним щодо наших молитовних наполягань; Він може втрутитися, коли захоче і як захоче. Це нерозгадана тайна Його діянь і Його любові.

Молитва це завжди таємниця двох свобод, із яких одна знає, що вона навічно огорнута любов’ю другої. «О глибино багатства, мудрості і знання Божого! Які незбагненні Його постанови і недослідимі Його дороги! …. Все бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки. Амінь» (Рим 11, 33-36).

Джерело.