По гроші до Росії. Чим відрізняється будівельник від артиста?

У контексті обструкцій, які вчиняють в українських містах співаку Бабкіну, знову піднялася на поверхню тема етичності заробітків у Росії. Як на мене, тут і обговорювати особливо нічого. Їхати працювати в країну, яка вбиває твоїх краян, – справа гидка і погано пахне. Але навіть сморід має свої відтінки.

Захисники розмаїтих бабкіних, як аргумент на їх захист, апелюють до активістів, що зривають концерти: мовляв, пікетуйте потяг Львів-Москва з тисячами наших заробітчан. Чому одним, значиться, можна заробляти у Росії, а іншим зась. Часткова логіка тут, звісно, є. Але тільки часткова.



Бо порівнювати заробітчанина-будівельника із заробітчанином-артистом не зовсім коректно.

Спробую пояснити. Хто такий заробітчанин-будівельник. Як кажуть, від тюрми і від суми не зарікайся. Потайки молюся Богу, аби не дійти до такого рівня моральної деградації, аби їхати по гроші до ворога. Очевидно, сотні тисяч моїх співгромадян проблемами моральної ницості і власного гонору не переймаються. І, чесно зізнаюся, зі свого боку не хочу перейматися ними і їхніми життєвими проблемами. Життя надто коротке, аби перейматися різним бидлом. А що громадяни тої ж країни, що й я… Ну так сталося. Зрештою, тисячі виродків з Донбасу, які підняли російську зброю проти України, теж, як не крути, були моїми співгромадянами. І де-юре ними залишаються.

Проблема робочого заробітчанства у Росії, повторюся, гидка і смердюча. Так, вони певним чином ганьблять нашу державу. Але передусім вони ганьблять себе. І їхнім дітям у школі дивитися в очі дітям, чиї батьки захищали цілісність України на Сході. Тобто, проблема робочого заробітчанства – це проблема, так би мовити приватної ницості та бидлуватості кожного окремого індивідуума, якщо цей термін доречний стосовно вище згаданих людей.

От з артистами при зовнішній схожості ситуації, проблема набагато глибша і серйозніша. Вони – наші звйозди – твердять, що мистецтво поза політикою. Абсурд. Неодноразово доведений. Вони переконують, що виконують ледь не месіанську роль, несучи українську культуру у стан ворога. Ради Бога, у всі часи в імперії на ура йшли наші лицедії та ряжені. «Хохлу» завжди дозволяли співати у першопрестольній, навіть у вишиванках і шароварах. Вони запевняють, що їдуть до ворога не за довгим рублем, а виключно заради своїх прихильників – добрих аполітичних людей. Ага, одразу взяли і повірили.

А біда насправді ось у чому. Усі ці бабкіни, дєдкіки і прадєдкіни свідомо чи мимоволі виступають молекулами тої пуповини, що досі культурно пов’язує нас із Росією. Пуповини, не завжди помітної в повсякденному житті, але яку чітко видно в прицілі СВД. Тої пуповини, яку так важко розсікти навіть снарядами «смерчів» і шквалом «градів». Саме через ця сакралізована на догоду імперії «культурна єдність» і стала десь першопричиною наших сьогоднішніх великих бід. Доки ця пуповина, яка уже добряче тріщить, не розірветься остаточно, спокою нам не бачити. Я майже переконаний, що той же Бабкін не є ворогом України у своїх помислах. Він просто ідіот. А для декого – ще й корисний.

Ото у тому власне і полягає засаднича різниця між будівельником, який їде заробляти «на москалі» і артистом, котрий прямує у тому ж напрямку. Хоча, погоджуюся, що в особистісному плані і ті, і ті – однакове лайно.

Джерело.