“Вибачте, що буду завдавати болю”: Любко Дереш у Франківську влаштував інтимну презентацію нового роману

Новий роман “Спустошення” – про межу, з-за якої не повертаються – Любко Дереш презентував франківцям в особливий спосіб.

“Сам Франківськ і те, що ви зібралися в такому інтимному товаристві, надихає мене провести інтимну зустріч, – звернувся Любко Дереш до своїх прихильників, що зібралися в Urban Space 100. – Франківськ – це місто, де можна відпочити, і я пропоную вам зробити це разом. Хоч, вибачте, я буду завдавати вам біль і страждання, бо це книжка про біль і страждання”.

Йдеться про новий роман “Спустошення”, що його означують як текст, у якому “є атмосфера, є історія про любов і велика таємниця, кожна з яких по-своєму поглинає людину, даючи густе і неперевершене відчуття безнадії й романтики, як це вміє робити тільки Дереш”.

“В тему мене посвятив Юрій Іздрик – пригостив легкими наркотиками, і ми дуже гарно провели вечір. Я не пропагую легкі наркотики. Але то були інші часи. Я був тоді дуже езотеризований, натхненний. Думав, що всі ці відкриття має супроводжувати якась містична музика. Іздрик поламав мені всі схеми – сказав, що будемо слухати Океан Ельзи, а потім поставив Бреговіча. Все це геть не пасувало до мого містичного занурення, але додавало реальності. Іздрик показав, як цим усім можна ділитися”.

Йдеться про новий формат Дерешевих презентацій, що його він з вдячністю присвячує Іздрику. Письменник ставить різну музику, яка, на його думку, відповідає певним епізодам з роману. Читає текст і пояснює, чому ця музика пов’язана з текстом, як пов’язана і для чого, власне, створений текст. Музиці в цьому випадку відводилася другорядна – настроєва – роль. Її автор використовує як додаткові двері, що відкривають інший, ніж він його пояснює, рівень роману.

Читайте також  Секс був, але це не зрада: учасник "Танців з зірками" прокоментував роман з Олею Цибульською

А таких рівнів у “Спустошенні”, каже Любко Дереш, є кілька. Один – глибоко особистий.

Вокал Донована “Сезоном відьом” відкрив презентацію. Роман автор почав писати в 2010 році і залишив дію в тому ж часі. У тексті, який мав бути, за його словами, футурологічним, багато йдеться про прогнози, які не справджуються.

“Мені пощастило в той час спілкуватися з інтелектуалами київського “КДКД” – Клубу дилетантів від філософії. Ці люди думали про майбутнє, про те, як може розвиватися світ і Україна. Приїздили російські інтелектуали-футурологи. Ці дискусії – від того, чи стане Україна імперською, до того, що перестане існувати, не були смішними, як і зараз не здаються такими. Як досі здається, переді мною тоді відкривалися величезні таємниці”, – перекидає місток від особистого досвіду до досвіду головного героя роману автор.

Гребєнщіков “Молитва прихистку”. Головний персонаж, якого автор списував із себе, переживає спустошення. У цей мотив запропонував зануритися і послухати самих себе Любко Дереш.

Звучить свінг. Головний герой роману Федір Могила боїться, щоби цей момент буття (його уособлює мелодія свінгу) не проминув. Він щойно прожив 33 роки, зустрів своїх 34 і зрозумів, що це відчуття проживання постійно вислизає від нього.

“Це взагалі актуально для чоловіків – у цьому віці ти маєш знайти своїх апостолів, Голгофу і повисіти там якийсь час, – уважає Дереш. – Федір намагається вхопитися якомога міцніше за це відчуття минущості, бо розуміє, що все важливе для нього пройшло, не залишивши нічого по тому. Він розуміє, що життя – це марнота і нічого сутнісно не змінюється: ти просто з’їв на одну лазанью сьогодні більше. Немає на що опертися. Тому він хоче розібратися в собі і знайти віру – хоча би в Зубну фею, хоч щось супроти тієї порожнечі, що відчувається”.

Читайте також  Любовна драма: молода дівчина ледь не стрибнула з моста через сварку з коханим. ВІДЕО

Дереш вмикає “Піщану людину”. Коли товариш Федора покінчує із життям, герой розуміє, що одного разу вчинить так само, як цілком спустошена людина, – якщо нічого не змінить у своєму житті.

“Зараз я написав книжку, яка не має в собі нічого містичного. І разом із тим книжка може отримати зовсім різні трактування, залежно від того, як дозволяє собі бачити і у що дозволяє собі вірити читач. Так, як це буває у житті, – пояснює письменник. – Стається так, що Федір починає спілкуватися із “Зоною”, і ми маємо повірити, що він спілкується з якимось розумом, бо герой потрапляє в такі ситуації, які ставлять його перед вибором – робити по совісті чи ні. Тобто читач мусить повірити, що хтось дивиться в те місце, де у героя є совість. Або немає. Або не повірити”.

Дереш розповідає, що роман – це історія мучівного шляху людини, яка намагається повірити крізь свій страх і відчай, крізь всю цю покрівлю агностицизму, що є щось більше, ніж порожнеча. “Історія про все більше і більше поразок, все більше і більше розчарувань. І врешті реальним залишається тільки те відчуття, що на тебе дивиться якийсь розум і що ти ще глибше входиш у те, що називається “Зоною”, а вона все щільніше укладається довкола тебе. І в якийсь момент герой починає задумуватися, де він є і чи не оточують його фантоми і галюцинації, які створює “Зона””, – заводить на манівці містики автор.

І вже в самому кінці залишає своїм слухачам і своєму герою “рятівне коло” – кохання. Ще один рівень роману.

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

РЕКЛАМА:

Джерело.