Понти дорожче грошей: кому і навіщо потрібен “статусний iphone 7”?

Передсвятковий день, офіс, частина співробітників розслабилася, і ходить туди-сюди по кабінетах, в пошуках пожерти і випити, або просто пожерти, урвати, так би мовити, на халяву, в останній робочий день шматок пирога, торта або піци.

Я сиджу в кабінеті плюю в стелю, паралельно розгрібаючи пошту, де скупчилися звіти, пропозиції по крос маркетингу, модній фішці, це коли ти купуєш чупа-чупс, а тобі до нього впарюють Лексус.

У двері стукають:

– Зайдіть – кричу я

До кабінету заходить комерційний директор

– Пане Олександре, ви ще не виїхали?

– Ні – відповідаю я

– У вас не буде зарядки для Айфона?

– Ні. У мене не Айфон

– Даааа? – дивується вона. А який у вас?

– Та яка різниця, Тань? Зарядка все одно не підійде.

– Просто цікаво

Я показав їй китайську балалайку куплену за 4 тисячі.

Її погляд, ви б бачили її погляд. Я з директора для неї перетворився в мерзенного нiщеброда, вирoдка, останнього опущеного yблюдка, якому навіть в пику соромно плюнyти.

Вона навіть якось підросла відразу, спина випрямилася, грyди здибилася, очі заблищали, а голова автоматом піднялася вгору.

– Як же ви так?

Вона так задала це питання, як ніби я став недієздатним інвaлідом.

– Да от так. А на фiгу він мені?

Питання поставило її в глухий кут. І дійсно на фiга? Навіщо? Ні, не сперечаюся Айфон добротний смартфон. Геній Джобса створив перший в світі хороший смартфон.

Ні, і до нього створювали смартфони, але саме він зміг зробити по-справжньому хороший. Але з тих пір пройшло до х – я часу. Хороших зараз до фiга і більше.

– І Ви з ним ходите? – продовжувала допит Тетяна

– Ні. Я по ньому дзвоню, іноді залазив в Інтернет.

– І камера там хороша?

– Не знаю

Бачачи її здивоване обличчя, я поспішив пояснити:

– Тань, у мене є кілька непоганих цифрових мильниць, дзеркальна камера. Сенсу камери в телефоні я не бачу, мені не 16 років.

– Олександре Миколайовичу, чесно, я не розумію, ніби не бідний, могли б телефон собі пристойний купити.

Пристойний. Не пристойний.

На цьому слові, я розсміявся в голос.

Одного разу сидів в кафешці, «Кофе Хауз» називається, там збираються манагери середньої ланки, які працюють «під», а іноді і «на». Сам антураж, сама атмосфера цього місця змушує тебе поринути в думки.

Люди без житла, з орендованими хатами, сидять і міркують про Феррарі, Парижі, моду і про те, який Вася лoх, бо у нього черевики коштують дешевше 15 тисяч.

Поруч сиділи два хлопці, міркували про машинах. «Блiн, треба БМВ брати» – міркував один. «Дорого, гроші-то є?» – питав другий. «Неа, є тільки на Калину, Логан, але їх брати не буду, підзбираю або кредит візьму, в принципі хату закласти можна». Ну а чого візьми поки Логан, а там». «Ти з глузду з’їхав?» – дивувався приятель. «Непристойно на такій машині на роботу приїжджати!»

– Тань, так поясни, навіщо? – мене зацікавила розмова

– Ну, як. Стильно, статусно.

– І все?

– Там додатки різноманітні, камера хороша, – почала вона перерахування функції, вірніше всі 5 функцій, які знала.

– І все?

– А що ще треба? – витріщила вона на мене очі

– Танюш, в тому то і справа, що не треба, нічого з того, що там є мені не потрібно, розумієш?

– А статус?

– В якому сенсі?

– Партнери приїжджають, клієнти. Зустрічають то по одягу, як то кажуть – повела вона розмову з технічної площини, в площину понтів.

– Ну, вони ж таки не до мого телефону приїжджають. Як тільки, якийсь партнер, скаже мені: Сань, слухай, я договір не підпишу, поки ти собі Айфон не купиш, я задумаюся – посміхнувся я.

Може, я просто старію? Може криза середнього віку?

Ні, ви не думайте, я пристойно одягаюся, стежу за собою, у мене дороге взуття, годинник, правда Casio за 30 доларів, куплений 15 років тому, але він фартові, та й тягати на руці злиток золота, як то тупо.

Відбулася, якась та переоцінка цінностей, при якій, на багато речей мені стало до рірки. Я не можу зрозуміти хід думок людей, які оточують мене.

І можливо, реально на переговорах, я виглядаю комічно зі своїм китайським Nokia.

Тетяна пішла, увійшов заступник.

– Сань, ти ще тут?

– Та тут, тут я. Міш, чого тобі?

– Та так, просто, зайшов.

– Стій. Слухай, а покажи телефон? – запитав я

– На хрeна?

– Ну, покажи, я ж не дружина.

Він простягнув мені старий Нокіа Е75. Такий був у мене поки, я йому слайдер yt вивернув

– А у тебе Айфона немає? – питаю я

– Неа. А на кой хрeн він мені впав?

– Ну, як. Імідж, статус – почав я говорити, словами Тетяни.

– Чого? – скривився Миха

– Статууусссс – простягнув я

– Еххх, Сан Миколайович. Я такий котедж отгрохал, ммм. Сауна, два поверхи, дві кухні. А яке патіо? Ось це статус! Давай на вихідні приїжджай, горiлочки поп’ємо, без іміджу, статусів та іншої матні – підморгнув він

– Так. Кому нaри, кому Канари. Кому айфон, кому котедж – задумливо мовив я.

– Чого? – перепитав Міша

– Добре кажу, що у тебе айфона немає.

– Чому?

– Та так, просто важко бути на самоті, – посміхнувся я.

РЕКЛАМА: