Вперше в житті. У всіх моїх подруг вони вже були, а я якось обходилася. Ні, звичайно, знайомі чоловіки у мене в різний час були, але всі вони існували поза межами моєї квартири, з’являючись в ній лише епізодично. Але ось одного разу.
Вранці я увійшла в туалет і побачила, що сидіння унітазу піднято. Так почалася нова ера мого життя. У будинку оселився чоловік. Хоча спочатку я думала, він не приживеться: вони ж примхливі.
Отже, ми стали жити разом. Повертаючись увечері додому, я вже не лякалася, якщо бачила у власних вікнах світло. І вже не говорила в телефонну трубку: «Ви не туди потрапили», якщо хтось вимовляв його ім’я. До всього іншого моя подушка пахла його одеколоном. Коханий хропів вночі, тягнув на себе ковдру – ковдра падала на підлогу. Ні собі ні людям.
В гостях він цитував Канта. І щодня наступав котові на хвіст і щодня запевняв, що це ненавмисно. Вчив мене орієнтуватися по зірках, віднаджував від будинку моїх подруг. Навіщо щось подарував мені надувний човен, ніяковів перед моєю мамою:
– Світлана Олексіївна
– Світлана Олександрівна, – вкотре хмурилася мама.
Він будив мене ночами поцілунками, вмиваючись, пирхав. Забризкує дзеркало у ванній зубною пастою, взимку дарував мені полуницю. Коротше, він був неперевершений.
У моєму будинку з’явилися музичний центр і гантелі. Музика звучала з ранку до вечора.
Гантелі не працювали. Пилососячи килим, мені доводилося щоразу переставляти їх з місця на місце. Гості постійно натикалися на них.
Сусідка Катя сказала, що «ці залізяки» псують естетичний вигляд вітальні. Не витримавши, я запропонувала прибрати їх в комору.
Коханий спалахнув праведним гнівом. Нагадав, що здоровий дух буває тільки в здоровому тілі. І взагалі він, виявляється, вже підібрав відповідну штангу в «Спорттоварах».
– Біцепс треба прокачувати – довірливо повідомив він мені.
Але зате тепер у мене під рукою завжди була піна для гоління. До того ж я могла повноправно брати участь в розмовах подруг на тему: «А мій-то вчора»:
а) до ранку грав в комп’ютерні ігри,
б) цілий день пролежав під машиною,
в) з’їв тижневий запас котлет,
г) розбив чашку і замінив лампочку
д) знову курив у туалеті,
е) сказав, що серіали отупляють,
є) весь вечір дивився бокс,
ж) сховав мою телефонну книжку,
з) сволота і крoвопивця.
Коротше кажучи, спільне проживання з чоловіком приносило масу відкриттів.
Приємних і не дуже.
Відкриття перше: він – є.
Відкриття друге: він постійно хоче їсти!
Кава і мандаринка на сніданок його не влаштовували. У будинку з’явилися ненависні мною продукти: вершкове масло, сало, цукор, горілка, макарони. Рейтинг майонезу злетів до небес. У жіночих журналах я стала звертати увагу на кулінарні рецепти. А вічне питання «Що приготувати на вечерю?» Я безупинно щось смажила, варила, терла і пробувала. Я поправилася на три кіло.
Коханий був підтягнутий, веселий і завжди готовий до прийому їжі. Коли він з фразою «У нас є що-небудь смачненьке?» ліз в холодильник через п’ять хвилин після обіду, мені хотілося дати йому ззаду стусана! І зачинити дверцята. Я стала мріяти, щоб на прилавках магазинів з’явилися пакети з написом: «Їжа чоловіча. 10 кг». Купила – і день вільна.
Відкриття третя: він ховав шкарпетки. Сподіваюся, що не від мене. Те, що він їх носив, звичайно, не було для мене таємницею. Світло моїх очей ніколи не обмотував ноги онучами і не ходив босоніж. Він користувався текстильно-панчішними благами цивілізації, але. Прийшовши з роботи, він першим ділом вишукував місця позатишніше і там, як бурундучок заначку, ховав їх, попередньо звернувши в формі компактних загогулінок.
І ніякі навіювання не могли його змусити відносити ці «равлики» хоча б у ванну. З маніaкальною завзятістю мій чоловік припарковував шкарпетки під диваном, під кріслом і, схоже, готовий був віддирати плінтуса, щоб там поховати свої скарби.
Відкриття четверте: він робив заповіт щоразу, коли у нього болів зуб чи починався нежить. Він стогнав і охав, як порaнений бізон. Він зaдихaвся при слові «поліклініка» і волав до мого милосердя. Вимагав дoбити його, щоб позбавити від нелюдських стрaждань. Тримаючи мене за руку, він благородно радив перед продажем пофарбувати старенький «Опель». І, як справжній чоловік, стримуючи ридaння на смeртному одрі, прощався з милими його серцю речами: музичними дисками, мобільним телефоном та газетою «Спорт-експрес».
Відкриття п’ята: він умів мовчати. Він міг цілий вечір просидіти перед екраном телевізора і не зронити при цьому ні слова. Дай йому волю – він, знає дві мови і має вищу освіту, обмежив би спілкування зі мною трьома фразами: «Доброго ранку, дорога», «Що у нас на вечерю, кохана?» І «Іди до мене»
Справедливості заради треба відзначити, що його спілкування з мамою або телефонні розмови з приятелями теж не відрізнялися особливим красномовством. А його взаємини з кращим другом будувалися на спільному перегляді футбольних матчів і проголошенні ємних коментарів:
– Пас! Пас, я сказав! Ну-у! Віть, дай пива.
Відкриття шостe: вміючи мовчати, він не виносив тиші. Цього парадоксу я так і не розгадала. Мало того, що до музичного центру він торкався частіше, ніж до мене, – він практично ніколи не відходив від телевізора, перемикаючи канали зі швидкістю світла. Від початку до кінця дивився тільки новини і спортивні передачі.
Весь інший час він клацав пультом. Картинки в телевізорі миготіли, як в страшному калейдоскопі. У мене паморочилося в голові. І боронь Боже стати на лінію між ним і телевізором. Тут же слідував різкий дипломатичний демарш: – Іди з екрану!
Відкриття сьомe: він ревно охороняв свою територію. Його володіннями вважалися: місце за столом – раз і улюблене крісло – два. Навіть гості не могли сісти на його табуретку в кухні. А бідний кіт кулею вилітав з м’якого крісла, ледь почувши знайому важку ходу. Я кордонів не порушувала. Жіноча інтуїція підказувала мені, що краще не зазіхати на чоловічий трон, його священний кухоль і державні тапочки. Зате можна заховати ненависні гантелі. Або навіть здати їх в металобрухт – мій дорогоцінний спортсмен пропажу навряд чи помітить.
Відкриття восьме: нагляд і контроль.
– Ти з ким це говорила по телефону? Хто цей очкарик на фотографії? Ти де була з четвертої до п’ятої? Звідки у тебе ці сережки?
– З подругою. Мій брат. У перукарні. Ти подарував.
Відкриття дев’яте я вже не могла годинами лежати в запашній ванні. Мій девяностокілограммовий зайчик намагався прорватися в приміщення. То йому терміново потрібна була зубна щітка. То виникала екстрена необхідність оглянути кран. То його цікавило, чи поміститься він поруч зі мною і скільки води витіснять при цьому наші тіла за законом Архімеда. То йому просто було нудно одному, і він поскулювал під дверима, волаючи до моєї совісті:
– Я страждаю від відсутності спілкування! Але варто було тільки мені вийті – страждалець тут же задоволено повертався до свого крісла.
– Гей, а як же закон Архімеда? – питала я.
– Душ прийму, – повідомляв милий і втикався носом в газету.
Відкриття десяте: у нього росла щетина. Росла вона, звичайно, і до нашого, скажімо старомодно, cожітельства. Але раніше на побачення мій герой приходив гладко виголеним, а тепер я спостерігала його майже цілодобово. У мене почала лущитися шкіра на обличчі.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
