Що за актор Роман Луцький, і чому всі про нього говорять

Актора Івано-Франківського облтеатру Романа Луцького називають українським Бредом Піттом. Від такого порівняння артист, який знявся в нашумілому українському фентезі “Сторожова застава”, не відхрещується, але підкреслює: прикладів для наслідування не потребує, бо має свої плани на життя.


Із колишнім чоловіком Анджеліни Джолі Луцького вперше порівняла відома українська кастинг-директорка, а тепер й агентка актора, Алла Самойленко, пише УП.Життя

Вони познайомилися у 2012 році. Тоді представниця кіностудії Pronto Film приїхала до Івано-Франківська шукати акторів для фільму “Брати. Остання сповідь”.

“Роман був для мене якоюсь з’явою, – зізнається Алла Самойленко. – Я не очікувала зустріти десь там у провінції такого хлопця – тим паче, Франківськ був не першим містом, яке я відвідала під час своєї великої подорожі Західною Україною”.

Роман потрапив на проби майже випадково: у репетиції вистави оголосили перерву, дорогою на каву він дізнався про кастинг, зайшов коротко розповісти про себе, й згодом отримав першу кінороль.

Агентка пояснює, що Луцький наділений абсолютно не українською зовнішністю.

“Наші хлопці не мають такої краси зазвичай. Точніше мають, але не йдуть із нею в актори”, – говорить вона і додає: напророкувала підопічному зірковий статус ще тоді, коли вперше побачила через об’єктив камери.

Ідеальною здається не лише Романова зовнішність – у кар’єрі він теж намагається обійтися без помилок.

Актор розповідає, що після Революції Гідності почав відмовлятися від російськомовних ролей, хоча ще за рік до того говорив російською у “Параджанові”.

Луцький наділений абсолютно не українською зовнішністю
Участі в серіалах Луцький також намагається уникати – особливо, якщо вони не передбачають творчого зростання або не несуть користі глядачеві.

Правда, нещодавно актор таки погодився зніматися 95-серійці “Обручка з рубіном” – адаптації південнокорейського серіалу на замовлення ТРК “Україна”.



Він пішов на це під тиском обставин, що склалися в приватному житті.

Причому сам Роман справжньої причини не називає, а пояснює просто: “Я подумав, що ця робота піде мені на користь”.

Взагалі-то ставати актором із самого початку він не планував. Священик, пілот, медик, історик – варіантів, як влаштувати майбутнє, було безліч.

На остаточний вибір професії мимохіть вплинув батько ㅡ він був фотографом, тож Роман все дитинство мав під рукою плівковий фотоапарат, а згодом, у 9-му класі, обзавівся камерою й почав знімати весілля та колоритних сусідів у своєму селі Боднарів.

Оскільки на оператора в найближчому від дому місті, Івано-Франківську, не вчили, а бажання стати ним було, юнакові довелося вступити на режисуру естради та масових видовищ до інституту мистецтв Прикарпатського університету.

На остаточний вибір професії мимохіть вплинув батько актора ㅡ він був фотографом
“З часом виявилося, що режисура естради – це не моє,– розповідає артист “Українській правді.Життя”. – Навряд чи у мене були перспективи відкривати Олімпійські ігри чи інші подібні видовища. До третього курсу я займався всілякими нудними державними святкуваннями, річницями тощо. І мені це не подобалося”.

Із третього курсу Роман вирішив ходити на заняття до студентів-акторів, й за два роки офіційно змінив спеціалізацію.

Першу роль у театрі Луцький отримав у 19-річному віці – грав батька трьох дітей у виставі “Шлюб по-італійськи”.

Минуло сім років, і Роман познайомився із Аллою Самойленко. Відтоді кількість запрошень у кіно почала рости, а життя – стрімко змінюватися: під час зйомок у “Сторожовій заставі” він майже півроку не виходив на сцену, тож художній керівник був змушений знайти дублера.

Відмовлятися від театру актор не поспішає – каже, що він дозволяє триматися у формі

“Когось із моїх колег кіно може не цікавити, для когось – бути чимось супутнім, рівнозначним театрові, а для мене – це логічний крок у творчій реалізації, – розмірковує він. – Я сумую за кіношною атмосферою, коли не перебуваю у ній.

За театром теж сумую, але театр у мене є завжди, а кіно – час від часу. Кіно дає відчуття, що від мене залежить щось більше, я ніби впливаю на якісь глибинні процеси. Потрібнішим почуваюся”.

У жовтні цього року, коли у кінотеатрах показали “Сторожову заставу”, потреба у Романові й справді сягнула чималих масштабів.

Артист каже, що пройтися рідним Франківськом і не зловити на собі жодного погляду, тепер неможливо. Увага приємна будь-якому акторові, визнає він, але не щодня.

“Мама, звісно, в курсі, що я курю. Але тепер на публіці я не можу цього робити: треба заховатися, бо діти ходять, дивляться на мене і беруть приклад”, – говорить Луцький.

Його персонаж богатир Олешко Попович став популярним серед школярів: навіть під час розмови з “УП.Життя” Роман зустрів шанувальників, які передали “привіт від 5-Б класу”.

“Я радий, що мого героя наслідуватиме молодь, у ньому вони нарешті побачили не заплаканого українця, а переможця. Люди скучили за цим”, – ділиться Луцький і додає: добре, що популярність прийшла саме зараз, а не тоді, коли від “зіркової хвороби” ще не було імунітету.

Алла Самойленко підтверджує, що у відповідь на компліменти Роман радше соромиться, ніж задирає носа.

У відповідь на компліменти Роман радше соромиться, ніж задирає носа
Як і будь-яка хороша агентка, у бесіді з журналістами вона безкінечно хвалить свого підопічного – за простоту, самовідданість і працьовитість. Хоча, подумавши, зізнається: був у Луцького момент, коли він вирішив не готуватися до важливих проб, за що вислухав нотації.

“Зараз Роман змінився. Він взяв дещо драматичне із (особистого) життя і почав це транслювати. Буде цікаво, коли він з’явиться в неочікуваній драматичній ролі. Цілком можливо, що ми присутні при народженні нової яскравої зірки кіно”, – говорить вона.

 

Джерело.