Праведники: як українці рятували євреїв під час Голокосту

Останнім часом на адресу України з боку її сусідів все частіше лунають звинувачення у співпраці українців з нацистами під час Другої світової війни та їхньому антисемітизмі. Зокрема, часто така риторика зараз лунає в Польщі. Мовляв, поляки «білі та пухнасті», а українці були колаборантами та бандитами. Та чи так це насправді? Питання риторичне.

Звичайно, серед українців – і цивільних, і підпільників, були різні люди. Серед них і справжні злочинці, які за скоєне повинні бути засуджені українським правосуддям. Та було багато таких, які рятували нещасних від нацистського геноциду.

Як свідчать архівні документи ізраїльського меморіального комплексу “Яд-Вашем”, більшість прикладів порятунку починалася випадково. Дехто з майбутніх «праведників» спершу ставав свідком переслідувань та катувань й прагнув допомогти жертвам, до когось майбутні порятовані зверталися напряму. У таких випадках рятівники поставали не лише перед непростою дилемою, але й мали прийняти рішення миттєво, часто інстинктивно. Іноді ж процес порятунку розвивався поступово: надавши їжу та притулок на кілька діб між родинами рятівників та порятованих зав’язувалась тепла дружба й тоді “праведники” раз по раз ризикували життям задля допомоги нужденним.

У Східній Європі цей ризик був найвищим. За переховування євреїв нацисти карали винищенням цілої сім’ї рятівника. Про це сповіщали численні листівки на вулицях, офіцери СС регулярно навідувалися з перевірками. У Західній Європі “праведникам” у разі викриття загрожувало заслання до концтаборів. Таким чином обидві сторони жили у постійному відчутті страху: їх могли видати сусіди або ж “винюхати” есесівські вівчарки. Для багатьох це означало потребу змінити свій звичний спосіб життя: менше з’являтися на людях, не запрошувати до себе в гості, менше говорити з сусідами та привертати до себе увагу.

Читайте також  81 пожежник та 1,5 тисяч "квадратів" згарища: згорів величезний склад "Нової пошти" (фото)

Одна з понад двох тисяч історій українських праведників – історія Павла та Любові Герасимчук з села Шубків на Волині. З початком нацистської окупації 1941-го року, Герасимчук сам запропонував допомогу єврейському підприємцеві Ісаакові Хомуту з Тучина, з яким він приятелював. У вересні 1942-го, коли пішли чутки про підготовку ліквідації Тучинського гетто, Хомут скористався пропозицією Герасимчука. Дружина Хомута Поліна і його восьмирічна дочка Лара уночі того ж вечора втекли з гетто й вирушили до Шубкова. «Прийшли під вечір вона з дівчиною. А Ісаак потім сам прийшов. Він був у гетто, вже побитий», – згадувала Любов Герасимчук. Ісаак пережив ліквідацію гетто в укритті, попередньо віддавши старшу дочку Ханеле іншій українській родині, яка обіцяла подбати про неї. Але сталося по-іншому: її видали поліцаям.

Павло Герасимчук чудово знав, що переховуючи євреїв, ризикує своїм та життям домочадців. Часом до них доходили чутки про покарання викритих рятівників євреїв. Через декілька тижнів він попросив Хомутів піти. Втім, думка, що він посилає людей на точну смерть не дала йому спокою. Хомути залишилися у Шубкові. Так, обіцяна тимчасова допомога переросла в постійну і єврейська сім’я залишилася у Герасимчуків до кінця окупації. Протягом 18 місяців вони поперемінно ховалися у двох укриттях, споруджених на обійсті волинських селян. Час від часу, в безмісячні ночі, Хомути крадькома виходили на подвір’я вдихнути свіжого повітря. Господарям довелося сильно обмежувати себе, щоб прогодувати ще трьох осіб – нелегке завдання у голодні роки війни.

Історія родини Герасимчук наочно демонструє ту допомогу, яку український народ надавав євреям в часи Другої світової війни.

Наразі за порятунок євреїв більше 4,000 людей в Україні удостоєні звання «Праведника світу». Серед них брат Митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького, архієпископ Климентій, київський священик Олексій Глаголєв, батьки першого Президента України Леоніда Кравчука.

Читайте також  “Бо жити в Україні не знати її мову – це неповага. Вчіть українську”: темношкірий звернувся із гучною заявою

Кожного віднайденого «праведника» нагороджують медаллю з написом івритом «Рятуючи хоча б одне життя, рятуєш світ», його ім’я також викарбовують у Саду Праведників у Єрусалимі.

Джерела:

http://ua.judaicacenter.kiev.ua

http://www.dw.com

 

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

РЕКЛАМА: