«У порно би не знявся», – актор Івано-Франківського муздрамтеатру Іван Бліндар

Іван Бліндар – актор Івано-Франківського муздрамтеатру, відомий за яскравими ролями у спектаклях «На західному фронті без перемін», «Гамлет» та багатьох інших.

Недавно повернувся з Берлінського фестивалю, де був як виконавець ролі у фільмі Марисі Никитюк «Коли падають дерева». Цю копродукційну драматичну стрічку України, Польщі та Македонії відібрали до конкурсної програми Panorama Berlinale 68-го Берлінського міжнародного кінофестивалю, де 20 лютого відбулася її світова прем’єра, пишуть Версії з посиланням на ГК.

 – Недавно ти повернувся з Берлінського кінофестивалю, розкажи про свої враження: як виглядає світ великого кінематографу зблизька, що вразило, а що розчарувало?

Берлінський фестиваль неймовірно вразив мене. Важко передати словами мій емоційний стан. Це поки що найкраща поїздка в моєму житті. Отримав величезну порцію мотивації для розвитку. Велика кількість знайомств, цікавих людей, не типових для нашого суспільства.



За такий короткий період часу я встиг закохатися в Берлін. Найбільшим розчаруванням стало те, що фестиваль закінчився.

– Твоя робота у фільмі Марисі Никитюк – розкажи детальніше про цей досвід.

Коли мені запропонували пройти кастинг на цю роль, то Санко мав бути голубооким циганом з довгим волоссям, який добре їздить верхи. Ні того, ні іншого у мене не було. Я, звісно, почав відрощувати патли, а от з очима і кіньми треба було попрацювати. Лінзи я придбав, але добре, що від цієї ідеї таки відмовились і залишили природність кольору. Та це все були дрібнички порівняно з їздою верхи. Терміни на оволодіння цими навичками були дуже короткі. Тому довелося добряче попрацювати, щоб виглядати в сідлі, неначе в ньому народився, як справжній циган.

Найбільший досвід я отримав вже під час зйомок. Це і нічні зйомки під дощем, і при низьких температурах, і під палючим сонце, і коли сніг з кадру забирали, бо в кадрі повинно було бути літо, і моя перша інтимна сцена – одна з найважчих моїх сцен. Жаль, що при монтажі сильно врізали персонажа. Я, до речі, ще й досі всіх сцен не бачив.

– Вистава «На західному фронті без перемін» – надзвичайно актуальна, в країні війна, що тобі дає віру в перемогу?

Здоровий глузд.

– Наскільки пацифізм актуальний для теперішнього українського суспільства? Все-таки Ремарк був німцем і його країна на той час була агресором у війні.

Війна – це найстрашніше, що може трапитися з суспільством. Але в нашому випадку підставляти знову якусь щоку – це ознака втрати волі і духу. Так, пацифізм, звісно, актуальний завжди, але усьому є межа.

– Ти граєш у виставах, поставлених за класичними творами. Чи багато читаєш, зокрема, класики, і що саме з творів для тебе в топі?

Коли вчився в інституті, то класика була в програмі, і ми читали багато. Але, чесно кажучи, читав для того, щоб отримати бал. Та тільки зараз починаю розуміти цінність цих творів. Люблю більше комедійний жанр. З класики можу відзначити комедії Шекспіра, Булгакова з його почуттям гумору, Бернарда Шоу з його перекинутим «Візком з яблуками». Ще згадую часто «Самосуд» Анатолія Дімарова. Зараз мені зайшов наш Горовий з його житейськими історіями.

– Чи читав ти Шекспіра і Ремарка до ролей?

Так. В інституті для екзамену (сміється).

– Акторська професія – дуже залежна. Як це, жити зі страхом не отримати роль?

В цьому плані мені пощастило – поки що ролі дають, а далі побачимо.

– Що для тебе є табу в професійному плані? 

В акторській професії табу – не табу, якщо воно виправдане та обґрунтоване. А в порно би не знявся.

– Є міста театральні, з традицією, публікою. Чи Франківськ, на твою думку, є таким містом?

Так, звісно. Франківськ має велику театральну історію. Колись гримів на весь Союз наш театр, але і зараз не відстає. Думаю, що скоро станемо театральним центром Європи.

– Що таке ідеальний актор, які опції мають бути обов’язково присутні?

Відсутність комплексів. Чесність.

– Наскільки правдивим є твердження, що справжній актор, навіть чоловік, не є сильно чоловіком – багато жіночого в його характері: самолюбування, маніпулятивність і т.д.? Тобто чи чуттєвість, без якої актора нема, вбиває мужність?

Не знаю, Надя (дружина – авт.) каже, що все добре.

– А коли актор взагалі перестає грати? Бо коли дивишся на акторів драми, таке враження, що в реальному житті вони весь час міняють образи тих ролей…

Добрий актор перестає грати, коли за куліси заходить. Хоча були і у мене випадки, що роль залишала ненадовго наслідки.

– Чи вбиває постійна гра твою людську органіку? Наскільки ти змінився після першого виходу на сцену?

Я став простіше ставитися до життя. Чи вбиває? Ні, навпаки. Здобуваю вдвічі більше життєвого досвіду, адже живу ще й життям персонажа, окрім свого.

– З тих образів, які ти переграв, які найчастіше згадуються, яка роль найчастіше приходить на пам’ять?

Дипломна робота четвертого курсу – «Пігмаліон» Бернарда Шоу. Грав професора Хіґінса. Під час роботи над цим образом зрозумів природу існування актора. Переломною вона стала у моєму житті завдяки моїм викладачам Анатолію Грицану і Василю Друку, та й одногрупникам.

– Є якась роль з тих, яку ти зіграв, яка близька тобі по духу або близька до суті того, який ти в житті?

У всіх моїх роботах є частинки мене. Та роль Валентина у нашій виставі «Кастинг, або хто хотів люстрації» – найбільш схожа. Характер та ідейні риси багато в чому сходяться.

– Як у нинішню інформаційну епоху, коли людська свідомість перевантажена інформацією, зацікавити глядача таким традиційним жанром, як театр? Чим театр може бути цікавий сучасній людині?

Театр завжди актуальний, тому що це живий нерв. Людська свідомість перевантажена готовим матеріалом, розжованим. Девайси затуманюють розум. А театр змушує думати.

– Роль мрії?

Ще не знайшов її. Усі мої ролі більшою чи меншою мірою є мною омріяні.

– Кого більше: акторів-невдах чи лінивих акторів?

Однозначно, лінивих акторів. Сам входжу в цю «гільдію». У нас в країні величезна кількість талановитих акторів, але через статут «гільдії» результат так і залишається мрією.

– Акторська професія – надзвичайно витратна енергетично. Як поповнюєш свою енергію? Чи є тобі помічним алкоголь у цьому, як багато кому в мистецькому світі?

Оплески на поклоні справді допомагають. Задоволені глядачі. Відгуки після вистави. Але, чесно скажу, рідко відчуваю втому після вистави, особливо в компанії друзів в якомусь пабі.

– Театр – це сім’я чи кубло однодумців? Твоє найближче коло у театрі чи поза ним?

Театр – це сім’я. Ще й так склалося, що і дружина моя теж у театрі, тому це двічі моя сім’я. А найближче коло у мене є і в театрі, і за його межами.

– Що може стати причиною, аби ти покинув професією?

Сильна потреба мене в іншій сфері.

– У моменти відчаю чим рятуєшся?               

Мультфільмами.

– Хто з артистів, з якими ти спілкувався, запам’ятався тобі найбільше як особистість?

Усі, з ким працював чи просто спілкувався, цікаві по-своєму. Та Олександр Ярема – найбільш яскравий. Хотілося б знову попрацювати з ним.

– Якби у тебе була можливість поговорити з відомою людиною, мертвим або живим, хто б це був?

Леонардо да Вінчі, Микола Тесла – одним словом, науковці.

– Розкажи смішну або безглузду історію, пов’язану з твоєю діяльністю.

Таких історій повно в нашій професії, вже й якось звик до них. Матеріалу достатньо, щоб книгу написати. О, а це ідея!

– Що не так з цим світом, на твою думку?

Люди надто багато паряться фігнею. Треба тішитися тепер, поки живий.

– Який недавній тренд у суспільстві тебе дратує?

Не знаю. Я ж не парюсь фігнею.

– Який фільм ти б порадив подивитися і чому?

Мультфільм «Коко», обов’язковий до перегляду.

– Яке питання ти б хотів почути на інтерв’ю і що б ти на нього відповів?

«You are awarded the Oscar for the best male role. Who would you like to thank?» – «Thanx for my momy…»

– Що тебе збуджує найбільше у твоїй сфері діяльності?

Несподіванки.

– Який твій улюблений спосіб ескапізму – втечі від буденності?

Кіберспорт.

– Чим ти був одержимий у дитинстві?

Колєґи, ровери, двір.

– Чи є людина, яка тебе надихає?

Є! Всі люди, які мене оточують. Але копняка дає одна…

Джерело.