“Діти не відчувають себе українцями і навіть мовою рідною не спілкуються”: як сім’я з Тернополя до Італії переїхала

Історія Валентини і Петра: Діти, які не почуваються українцями.

Валентину і Петра з Тернополя зустрічаємо в українському ресторані Неаполя, куди їх запросила знайома пара на святкування свого «срібного» весілля. Гості співають «Несе Галя воду», на столах – вареники, борщ та горілка: все, як удома. Втім, святкує переважно старше покоління. Є кілька лише зовсім малих дітей.

Чоловік та жінка в Італії вже 17 років, спершу приїхали самі, а за три роки забрали дітей. «Діти вже починали чуть-чуть забувати. Дистанція своє бере. Із-за чого ми вирішили або їх сюди привезти, або сім’я розпадається. Діти без батьків не повинні бути», – каже Петро.

Зараз сину 23 роки, доньці — 21. Вони закінчили італійську школу, а тепер обоє навчаються в університеті Неаполя. До ресторану з батьками діти не пішли – за словами Валентини, молоді просто нудно на традиційних українських святах.

За багато років в Італії всі члени родини оформили собі документи, Валентина і Петро знайшли стабільну роботу. Батьки регулярно спілкуються з родичами в Україні, але їхні діти поступово втрачають зв’язок із батьківщиною.

«Вони не відчувають себе українцями. Вони виросли тут, в школу тут пішли, спілкуються тут, вдома між собою практично італійською розмовляють. З нами говорять українською, але між собою італійською».

Сім’я повністю інтегрувалася в італійське суспільство. За словами пари, навіть Різдво та Великдень діти тепер святкують тоді ж, коли італійці.

РЕКЛАМА: