Україна і Кубань: історична справедливість

Заявляючи про свої «ісконні» права на український Крим Москва відверто лукавить. Всю свою історію московська держава займалися лише захопленням нових територій. Україна була однією з головних жертв агресора. І, мабуть, найпомітнішою територіальною втратою для України в минулому столітті стала Кубань.

В наш час в Україні ніхто і не задумувався, що територія, відома в Росії як Краснодарський край, може бути етнічною українською територією. Та колись це було не так.

Наприкінці XVIII століття Кубань стала новою малою батьківщиною для великої частини запорозьких козаків. Власне, саме так і виникло кубанське козацтво.



Їхні нащадки проявили свою національну свідомість в буремні роки революції в Росії.

Під час розпаду Російської імперії, постання і боротьби новоутворених національних незалежних держав проти монархічної реакції і більшовицької диктатури у 1917-1921 рр. на Кубані були створені власні державні структури і органи самоврядування – Кубанська Крайова Рада і Законодавча Рада, які обиралися населенням краю. 24 вересня 1917 року Кубань була оголошена цими органами автономною областю у складі Росії, а вже 16 лютого 1918 року на терені цього регіону була утворена незалежна Кубанська Народна Республіка

Вже наприкінці листопаду 1917 року до України з Кубані прибула делегація на чолі з членом Кубанської Ради Гнатом Сидоровичем Білим для встановлення плану спільних дій Кубанського уряду і Центральної Ради. У грудні 1917 року на Кубань прибула делегація з України, яку очолив повноважний представник Центральної Ради М. Галаган. Швидко розвивалися контакти між Кубанською Народною Республікою та УНР. Представники Кубані С.Ерастов і М. Левицький ввійшли до складу Центральної Ради, на Кубані швидко утворювалися загони загальноукраїнського руху “Вільного козацтва”. Так, вже у 1917 році на Кубані діяв “Чорноморський кіш” під керівництвом Кіндрата Бардіжа і “Гайдамацький кіш” – під керівництвом осавула І.Адамова, які належали до вільнокозацьких частин. На початку 1918 року з кубанських українців-козаків та іногородніх був утворений кіш імені гетьмана Дорошенка, котрий очолив козак станиці Канівської, діяч місцевої “Просвіти”, вчитель гімназії В.А. Чепелянський. Подібна тенденція зберігалася і в 1920 році, коли був утворений в Таманському відділі в станиці Полтавській “Гайдамацький полк” під керівництвом старшини В. Чорного, пізніше розгорнутий у “Гайдамацьку дивізію”, яка виступала під гаслами боротьби за незалежну Україну.

Велика кількість кубанців, перебуваючи у складі армії УНР, брала активну участь у бойових діях проти червоних і білих військ. Так, у параді українських військових частин, присвяченого оголошенню ІІІ Універсалу Центральної Ради і утворенню Української Народної Республіки брав участь кінний відділ кубанських козаків. У складі армії УНР до 1920 року існували окремі бойові частини з кубанських українців. Так, до однієї з найбільш боєздатних частин Армії УНР, славної 3-ї Залізної дивізії, вояки якої в травні 1920 року першими вступили до Києва, входив відділ кубанських козаків на чолі з отаманом Юшкевичем.

Окрім цілком зрозумілих почуттів національної єдності, між українцями Кубані і населенням решти українських земель існував цілий ряд об’єктивних економічних і геополітичних причин для державного об’єднання Кубані і УНР.

Більшість населення Кубані, українці, завжди дивилися на Україну як на землю своїх предків і не могла собі уявити, що Кубань і Україна будуть існувати окремо. До того ж кубанці розуміли, що без такого міцного союзника, як незалежна Україна, Кубані не вдасться вистояти у нерівній боротьбі з численними ворогами, відстояти свої економічні і національні інтереси. Серед таких настроїв населення був досить природним головний напрям геополітичної діяльності Кубанського уряду до об’єднання з Україною.

В період 1918-1920 років українці Кубані доклали багато зусиль і жертв для здобуття української державності. Цілий ряд трагічних обставин не дозволив здійснитися цим домаганням, але прагнення українців Кубані до єдності з Україною на цьому не зупинилося.

Але найімовірніше, мине кілька десятків років, мапа Росії вкотре поміняє свої кордони, і Україна «від Сяну до Дону», можливо, саме завдяки згаданому унікальному історичному факту стане реальністю. Вирішальну роль у цьому питанні відіграє прихильна політика українського керівництва до козацьких самостійників.

“Петро Махно” спеціально для “Прикарпаття Online”

За матеріалами:

http://tyzhden.ua/History/209828

http://www.spas.net.ua/index.php/library/article/257