Помсту сусіди планували ретельно і одночасно: один дріжджі в туалет вкинув, інший хату валер’янкою облив

Сусіди

Сусіди по дачі Павло Іванович та Петро Сидорович спочатку товаришували. Обидва невеликого зросту, кремезні, вже й повнуваті, обидва військові пенсіонери. Чини, щоправда, були невеликі. Як вийшли на пенсію, то так сталося, що будинки побудували поряд.

Кожен мав двоповерхову кам’яницю, сад та город. Сім’ї були на дачі у вихідні та влітку, а обидва чоловіки жили в будиночках цілий рік: поралися по дому, в садку, на городі. Навіть вивчилися консервувати та варити варення.



В місто їздили лише зрідка.

По вечорах читали газети, вели довгі розмови звісно ж про політику, політичні партії, про стан в країні. От, якби ж владу їм, то вони. А взагалі нічого складного не має, треба тільки руки до усього прикладати, працювати та працювати. От якби.

А потім усе змінилося: чи то в когось яблука рясніше вродилися, чи то груша не туди прихилилася, чи взагалі зорі не так стали, але спочатку перестали ходити в гості один до одного, потім стали сухо вітатися один з одним, а потім взагалі перестали розмовляти. І якби ж тільки перестали розмовляти, почалися підозри та ухильні погляди, а потім відкрита ворожнеча, сварки та кривда.

Рідні та сусіди намагалися їх примирити, та де там. З кожним днем відносини ставали ще гіршими, більш того: пішли чутки, що і Павло Іванович, і Петро Сидорович збирають гроші на великий кам’яний паркан, щоб не бачити один одного та нічого один про одного не чути.

Аж тут Павло Іванович обкопував яблуню, гульк: під яблунею якийсь невеличкий залізний шматок. Щоб це значило, може мідь? Кажуть, це погано. І хто б це міг зробити, а головне, щоб це означало. Що цей шматок міг там валятися ще за царя Гороха, Павлу Івановичу звісно в голову не прийшло та не гепнуло. А гепнуло у Петра Сидоровича: хтось жбурнув цеглину у вікно. Що гріха таїти, хулігани як були, то і є усюди, не раз таке бувало і в нього, і в Павла Івановича, та і в інших сусідів. Не раз усім миром сварили хуліганських підлітків, проте зараз. Ну, хто ж це міг зробити, звісно ж.

Мстиві думки чоловіки виношували до літа, ретельно готувалися. Помста була суто «чоловічою» і викликала цікавість та заздрість у інших ворогуючих сторін. Павло Іванович накидав Петру Сидоровичу в туалет у дворі дріжджі, то уся «красота», а головне пахощі заповнили ділянку сусіда. Але Петро Сидорович не залишився в боргу, і на будинку Павла Івановича з’явилися розбиті пляшечки з валер’янкою. Коти збіглись, мабуть, з навколишніх сіл, і зараз в тому місті коти справляють кошачі весілля. Весело було.

От тільки не було весело у судовому засіданні при розгляді кpимiнaльної справи, де кожен отримав по заслузі.

Джерело.