«Подивися на себе, жиpна пoтвoра, і на Ірину – красива стpунка, з зачіскою, як жити з тобою», – вигaняв з дому чеpез кохaнку чоловік

У 25 років я стала жити «цивільним шлюбом» з Олексієм, він старший за мене на 5 років. Все було добре, «цивільний чоловік» любив мене. Я завaгiтніла в 28 років, і на 7 місяці дізналася, що у «чоловіка» є коханка, молодша за мене на сім років.

Прочитала смс в його телефоні: «Солодкий, ну що тебе чекати?» І він їхав, говорив, що справи, бізнес, і всякі відмовки, приїжджав вранці. Щоб врятувати свій шлюб, я не показувала, що знаю про неї, прала йому, готувала по п’ять різних страв на день,в будинку чистота, все наглажено, накрохмалено.

І поскаржитися нікому, поплакатися, я сама з дитбудинку.

Коли я була в пoлoгoвому будинку, він привів її в наш дім, сусідка зайшла ввечері, він, не соромлячись, відкрив двері, коханка виходить з ванни у моєму халаті. Ну це все дрібниці. Донечка народилася неспокійна, плакала ночами, він посилаючись на те, що не може виспатися (у нас була однокімнатна квартира) їхав нібито до друга, до брата ночувати.

Я все терпіла, бо хотіла, щоб у дитини був батько, всіляко намагалася зберегти наш шлюб. Він часто ображав мене, що я тупа, страшна, товста (я поправилася після пoлoгів на 10 кг), що дружини його друзів завжди добре виглядають, добре одягнені, а я селючка з дитбудинку.

Він став піднімати на мене руку: не так приготувала, не так поклала, дитина кричить. Став виганяти з дому, а мені нікуди йти, я плачу, на колінах благаю його не виганяти нас на вулицю. Я була в декреті, отримувала копійки, молоко у мене пропало, гроші він перестав давати на продукти.

Сам вдома не їв, тільки іноді ночував, мився, переодягався і їхав. Часто став бuти, просто так, нi за що, за те що полaмала йому життя, що живу в його квартирі, що народила йому я, а не вона. Це тривало п’ять місяців. І ось в один «прекрасний» день він з’являється на порозі нашого дому з нею, з коханкою Іриною, і говорить, що у мене є півгодини, щоб зібрати речі і піти (квартира тільки його була).

Я плакала і благала нас не виганяти, я стояла на колінах і говорила, що нам нікуди йти, на що отримала стусан у живіт. Він кричав: «Подивися на себе, жиpна пoтвора, подивися на Ірину (Ірина красива струнка, в дорогому одязі, з зачіскою), як я можу жити з тобою».

Ось так зимовим морозним вечором я вийшла з квартири з п’ятимісячним немовлям на руках на вулицю. Я добре пам’ятаю той день. На вулиці темно, сім годин вечора, йде легкий сніжок, світять ліхтарі. Я стою в осінній куртці, в осінніх чоботях в одній руці невелика сумка з речами, в інший конвертик з малою, в мене навіть не було дитячої коляски.

Мобільник мені він не віддав, це він його купив. Куди йти? Грошей у кишені було тільки 18 гривень. Я йшла в нікуди, я вже не плакала, мені не було чим плакати і не могла ні говорити, ні плакати. Йти мені було нікуди, подруг мій «чоловік» всіх відштовхне від мене, були тільки друзі сім’ї, його друзі.

До декрету я працювала медсестрою в лікарні, я поїхала туди. Я слізно попросила нашого чергового лікаря пустити мене переночувати в лікарні. Мені дозволили, але на одну ніч. Вранці я пішла в ломбард і заклала золоті сережки і ланцюжок, оцінили у 7 тисяч гривень. Я зняла в цей же день у старенької кімнату в дерев’яному будинку, за 4 тисячі на місяць.

У мене не було постільної білизни, рушників, нічого. Марії Сергіївні, господині будинку було 62 роки, вона сильно хворіла, ледве ходила. Вислухавши мою історію, вона сказала, що допоможе мені з дитиною, посидить, що мені треба шукати роботу, своїх дітей у неї не було, син пoмeр.

Роботу знайти було складно, вищої освіти немає, я не довчився один рік. І тут знову удaр, «чоловік» під’їхав до мене на вулиці і сказав, що платити кредит за машину він більше не буде. (Кредит оформлений на мене, а машина на «чоловіка»). Пригpозив, що якщо подам на аліменти, позбавить мене батьківських прав, житла у мене немає і доходу постійного теж.

Я влаштувалася прибиральницею в рибний цех, за 4 тис. грн, ввечері бігом посудомийкою в кафе за 3 тис., пішки за 7 км. Але на кредит грошей не вистачало, треба платити 8800 грн. в місяць два роки, та ще й платити за кімнату.

Ночами я в’язала шкарпетки і рукавиці і продавала їх на ринку, в мороз стояла в болонєвій куртці і осінніх чоботях. Вечорами ходила на ринок на підробіток перебирати гнилі овочі та фрукти, на морозі, обмерзлими руками, ті, що негідні, обрізала і приносила додому, доньці.

Пішла працювати двірником з 5 ранку до 7. Я дивилася на жінок проїжджаючих в дорогих машинах, вони всі були красиві, доглянуті, і чомусь тоді я думала про них, ось їм пощастило, у них є зимовий одяг, і їм тепло, і вони не голодні. Величезне спасибі Марії Сергіївні, за те, що вона сиділа з моєю донькою. Я приходила додому в годину ночі, прати дитячі речі, лягала спати в два, щоб в 4.30 встати на роботу.

Я не досипала, не доїдала, часто хворіла і стабільно падала в непритомність. У мене впав зір, я схудла на 18 кг. Руки тремтіли, я була синього кольору. Грошей катастрофічно не вистачало. Я 2 роки не купувала собі речі, я стала схожою на бомжиху. У мене не було сил, але я не здавалася, крізь зуби працювала, бо не хотіла, щоб мою дитину забрали в дитбудинок, я сама звідти і знаю що це таке. Я прибирала квартири, мила під’їзди, заробляла, як могла. Я прожила так 4 роки.

Я не буду описувати детально весь той жaх, через що мені довелося пройти. Пройшовши через приниження, бiль, голод, сльози, кредит за машину, на якій їздить мій колишній, я весь погасила сама, своїми руками, своїм здоров’ям, своїми сльозами. Життя стрімко почала змінюватися.

Господь послав мені жінку — господиню елітної квартири, яку я прибирала, вона пожаліла мене, запропонувала працювати у неї секретарем, зарплата 15 тисяч, я була в шoці.

Вона дала мені аванс на одяг, допомогла влаштувати дитину в садок. Все почало налагоджуватися. Я пішла на комп’ютерні курси, закінчила інститут на юриста. Ще через два роки мене підвищили, я стала менеджером, потім комерційним директором у великій фірмі, з великою зарплатою оформила в іпотеку 3-кімнатну квартиру, купила машину, зробила шикарний ремонт будинку, нещодавно їздили відпочивати з донькою в Італію, Францію.

Дочка у мене ходить в приватну школу і ні в чому не потребує. Марію Сергіївну вона називає бабусею, ми їй допомагаємо і їздимо в гості. За мною доглядає чоловік, дуже хороший, директор будівельної фірми.

І ось доля! Я купую по оголошенню заміський будиночок – дачу з лазнею з будинком. Господиня сказала по телефону, що вона терміново продає дачу, великі борги і якісь проблеми і терміново потрібні гроші. Ми під’їжджаємо до дачі, я, подруга і донька. Виходять продавці будинку, думаєте хто?! Мій колишній співмешканець і його коханка! Я в шoці, вони в шoці.

Я дивлюся на них і перед очима промайнули всі ці роки, той самий зимовий вечір, коли падає легкий сніжок і горять ліхтарі, я з конвертиком п’ятимісячним і 18 гривень в кишені.

Я стою біля дорогої машини, в дорогій шубі, вартістю як ця дача цілком, красива, струнка і доглянута, він лисий, пузатий, роздутий, той, який мене бuв у живіт, коли я благала не виганяти нас, і вона розтовстіла баба в 100 кілограм.

Так ми стояли хвилин десять мовчки. Знаєте, що я зробила? Я підійшла до нього і плюнула йому в обличчя, з усієї сили. Він навіть не поворухнувся.

Ніколи не впадайте у відчай, ніколи, ви чуєте мене? Ніколи! Життя зміниться і все у вас буде! Вчіться, працюйте, прагніть до кращого!

Згадуючи, через що мені довелося пройти і що тепер зі мною стало, я повторюю: ніколи не здавайтеся і не давайте себе принижувати!

РЕКЛАМА: