Трудова еміграція – одна з найгостріших проблем на Прикарпатті.
Значна частина кваліфікованого працездатного населення розбудовує економіку інших держав. За останні роки понад 5 мільйонів українців виїхало за кордон через низький рівень заробітної плати. За офіційними статистичними даними, більшість трудових мігрантів з України – це особи віком 20–44 роки.
Про те, що змушує поїхати на заробітки, за чим сумують найбільше, а також про те, наскільки важко адаптуватися в нових реаліях розповідають жителі Прикарпаття. «Версії» продовжують серію матеріалів, присвячених важкій долі заробітчан.
Історія третя
«Кожен приїхав зі своїм горем і зі своїми проблемами»
-Я звичайний чоловік, який з юних літ почав працювати з батьком на кар`єрі, а потім почав їздити на заробітки. Спершу це були Київ, Одеса, Донецьк. Після одруження поїхав з дружиною до її родички в Росію. Працював у Москві постачальником товарів, а дружина продавчинею у магазині.
«Ми освоїлись»
-Через деякий час народилась у нас дочка, і вирішили залишитись та освоюватись. Я працював постачальником і робив ремонти в квартирах у знайомих. Ми винаймали житло в однієї жіночки, дочку влаштували у садочок. Час від часу їздили додому, в гості до нас приїздили батьки, сестри та брати. Згодом мій брат теж залишився працювати, гроші були непогані.
«Люди були хороші»
-Якщо говорити про ставлення людей, то все було добре. Ніхто не дорікав нам, що ми “західняки”, але можливо й через те, що це був лише початок 2000-х років. У нас було багато знайомих: ми збирались завжди на вихідних, у свята чи просто так – посидіти й погомоніти. Та коли дочка підросла вже до шкільного віку, то я зрозумів, що потрібно їхати назад в Україну. Я вирішив, що вона має ходити в українську школу. Можливо, зіграв важливу роль патріотизм.
«Життя по-новому в Україні»
-Ми вирішили збудувати своє власне житло. Я знову почав їздити на заробітки по Україні, але і в Одесі багато не заробиш. Тож я знову повернувся до Росії, але вже з бригадами. Був бригадиром і працювали в одній фірмі по будовах довгий час. Було багато грошей, купив машину, майже завершив будову. Але тут нам почали не виплачувати кошти і я поїхав на іншу роботу, з сусідом, а це було найжахливіше.
«Робота з проблемами»
-Привезли нас десь серед лісу, щоб робити ремонт якоїсь дачі. Ми спали на матрацах, не мали де готувати їсти. Що вже казати – навіть в туалет сходити. Робота йшла до завершення і одного дня приїхали до нас 4 «амбали» і сказали, щоб до завтра нас тут не було. Грошей дали лише на дорогу назад. Сталося це тоді, коли моя дочка закінчувала 11 клас. Самі розумієте: репетитори, випускний, вступ до вишу. Дружина, яка працювала на складі медикаментів, не могла заробити достатньо. Тому я вирішив спробувати щастя на роботі у Польщі.
«Польські заробітки»
-Пан трапився добрий, все мені розказав, показав, возив мені всякого доброго. Тоді я вирішив і дружину забрати теж до Польщі. Вона влаштувалось на завод. Ми тут добре заробили. Але моя робота в цього пана завершилась, і я влаштувався до іншого. А ось цей вже – справжній поляк. Не виплачував гроші, роботи майже не було, матеріали він не купляв. І я поїхав додому.
Був певний час без роботи, а потім брат мені запропонував поїхати в Санкт-Петербург – робити ремонт квартир. І, чесно кажучи, тут краще, ніж у поляків. Зараз працюю тут. Дочка вчиться в університеті, треба платити за навчання. Та й будинок треба доводити до ладу.
Проте, як складуться обставини на роботі – не знаю. Кожен їде на заробітки зі своїм горем і зі своїми проблемами, і не завжди гроші можуть їх вирішити. І ще й не завжди тобі ті гроші заплатять.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook