Свого сина вони знайшли в купі сміття. Стрaшно й подумати що могло статись

У Марини і В’ячеслава був свій бізнес. Незвичний трохи. Вони були “сміттєвими королями”, як їх називали в місті. Тобто займали ще незайняту нішу в своєму місті – переробляли сміття. А цього добра, як ви розумієте, завжди багато.

У сім’ї у пари підприємців було не так гладко, як обом хотілося б. Достаток був, так, але за десять років шлюбу їх будинок так і не наповнився дитячим сміхом. Скільки обстежень вони за цей час пройшли і аналізів здали. Все марно. і, що прикро, до сих пір було незрозуміло, в кому з них була причина. Вголос своїх емоцій подружжя один одному не висловлювали, але була між ними якась стіна, яка з кожним днем ​​ставала все вище.

В той дивний, але згодом щасливий день, Марина з чоловіком відправилися оглядати новий сміттєвий полігон, на який їм належало вивозити сміття для подальшої переробки. Пару контейнерів їх працівники сюди вже вивезли, через пару днів буде готовий паркан, який відгородить територію полігону від роззяв і, головне, від бажаючих поритися в смітті з метою наживи.

Марина вирішила обійти територію і на власні очі переконатися, що все в порядку. Інша б на її місці і носа сюди не сунула, скорчилась би від огиди, а вона не з того тіста була. Якщо вже робити справу, то на совість. І довіряти вона не звикла навіть найбруднішу роботу нікому.

Жінка вже поверталася до машини, коли почула з-під купи сміття здавлений писк. Марина підійшла ближче і прислухалася – писк повторився і став інтенсивніше, чи що. “Кошенята або цуценята”, – подумала та й почала голими руками перевертати сміття. Не всі б зробили такий необачний вчинок, але мабуть доля надіслала того, хто зараз ледве пищав під сміттям, саме її.

У Марини ніяк не виходило дістатися до джерела писку. Вона зателефонувала чоловікові і попросила підійти. Той, підійшовши, не відразу зрозумів, з якою метою його дружина стоїть на колінах і риється в смітті. А почувши писк, почав робити те ж саме.

Подружжя було в шоці, коли нарешті викопали те, що видавало вже тихесенькі звуки. Це був новонаpoджений малюк, судячи з усього недоношений. Аж надто маленьким він був на вигляд. Марина скоріше загорнула його в свій светр і пара рвонула в лікарню.

Полігон перебував за містом і тому чекати приїзду швидкої було смepті подібно. Слава гнав так сильно, що на хвіст їм сіли даішники, але зупинятися чоловікові було ніколи – знайда пищав все тихіше й тихіше. Нарешті білий будинок міської лікарні.

Даїшники ошелешено стояли і дивилися, як чоловік з дружиною підстрибом біжать по сходах, умовляючи кульочок, загорнутий в кофту, не вмupати. У дитини було сильне переохолодження. Його врятувало тільки те, що на дворі стояв теплий серпень і шар сміття також послужив повітряним прошарком. Ну і, звичайно ж, не приїдь туди Марина з В’ячеславом, все могло закінчитися набагато страшніше. Інших фізичних ушкоджень у малюка не було.

Всі навколо, починаючи від подружньої пари і закінчуючи працівниками лікарні, ніяк не могли зрозуміти, як можна було викинути дитину в сміттєвий контейнер. Ну не потрібен він тобі – залиш малюка в полoговoму будинку, не вбuвай.

Мати дитини так і не знайшли. Можливо, це й на краще, адже все місто гуло, обговорюючи цей випадок. Не уникнути б їй тоді “суду Лінча”, багато хто хотів подивитися в очі дітoвбuвці.

Оргaни опіки забрали знайду в будинок дитини. А Марина зі Славою, не змовляючись, вирішили подати документи на усиновлення. Адже недарма доля тоді послала їх на полігон саме в той день і годину, коли це потрібно було Єгорушці.

Ах, так, Єгорушкою назвали сина щасливі батьки, коли оформляли на нього документи в РАГСі. Ось так у “сміттєвих королів” з’явився свій “сміттєвий” синок. Але життя у нього тепер повинне бути щасливим. Адже він стільки переніс, ледь наpoдившись

РЕКЛАМА: