Трипілля

Символи складають історію народу, відображають образ життя його. В українців як у нації хліборобів у мові символів присутні сонце, земля зі своїми властивостями, колосся. Дуже багата на символи трипільська культура: вона була відкрита в кінці ХІХ ст. дослідником-археологом В. Хвойкою поблизу с. Трипілля, на Дніпрі, від чого й отримала свою назву. Культура ця була поширена на Правобережній Україні, від Дніпра і до Дунаю. Вона характеризувалась дуже високим рівнем розвитку, як духовного, так і економічного.

Багато символів, які живуть і понині, взяли свій початок звідти і притаманні їх світогляду. Для цього світогляду було характерне сприйняття Всесвіту єдиним цілим, а в зображеннях він був тривимірним. Це дуже видно на кераміці того часу. Так, Небо як найвищий рівень був зображений хвилястою лінією нагорі посуду. Під ним знаходились Небесні Сили, тобто сонце, зірки, місяць, вони творять коловорот життя природи. Ще нижче знаходиться Потойбічний світ, який видно як дві паралельні лінії. Ці символи зараз ми можемо побачити і в українській народній творчості. Особливо збереглися традиції трипільської культури в гончарстві: майже весь посуд розписаний подібно тому часу. У вишивці дуже часто можна зустріти Древо Життя – найулюбленіший символ українців. Також вишивальниці, наприклад, дуже поважають образ Великої Матері, той самої Берегині Роду: він часто зустрічається на вишиванках, рушниках, сорочках, складений із геометричних мотивів.

Яйце

Багатим символом є яйце – знак безсмертності душі, життя і Всесвіту. Цей улюблений символ українців супроводжує їх вже багато часу. Дослідник, що займаються питанням символів, вважать, що писанки були ще за часів язичництва і були ознакою сонячного культу. Якщо птахи були вісниками весняного воскресіння природи та людини, то їх яйця – то є символ сонця, відродження, життя. Ті ж дослідники схиляються до думки, що писанка має більш ніж 100 символічних зображень. Так, кривулька, вона ж безконечник, як символ початку та кінця, означала нитку життя, вічного руху сонця. Тригвер, він же триніг, як вважали деякі науковці, означав небо, повітря і землю, а інші вважали, що він є символом повітря, вогню та води. Ще треті вбачали в ньому символ життя, а були й такі, що трактували його як знак неба, землі та пекла. Свої символи несла в собі і гама кольорів писанки. Наприклад, червоний означав радість життя, кохання, жовтий – урожай, місяць та зорі, зелений – відповідно рослинний світ у всьому його багатстві, відродження або воскресіння його, блакитний означав чисте небо та здоров’я, землю – бронзовий, пошану до душ померлих родичів – чорно-білий. Українці вірили, що писанки мають велику магічну силу. Їх використовували як знак кохання, даруючи обраній людині. Народна медицина викачувала ними хвороби. В хазяйстві писанки відігравали також велику роль: посвячені символи закопувались в землю, що мало принести багатий врожай, їх клали в домовину, або в ясла худобі.

На дах оселі накидали лушпиння від писанок – то було на щастя. З часом прийшло на Україну християнство, і це змінило деякі позиції в світогляді, в тому числі символіку писанки. Тепер вона несла в собі радість та віру у Воскресіння Христа.

Ще одним національним оберегом вважається рушник.

Все життя українців дуже щільно пов’язане з цим предметом: хліб-сіль, що підноситься на вишитому рушнику – ознака гостинності, високої поваги до гостя. Поява немовлят також була супроводжена рушником, одруження, вшанування рідних та близьких, виряджання в далеку дорогу будь-якого чоловіка родини, навіть в останню путь проводжали з рушниками. Тобто весь життєвий шлях людини був пов’язаний з цим символом. В залежності від мети, з якою метою робився рушник, відрізнялась і вишивка на ньому: кольори, символи, місце положення нитки тощо. По кольору та самому візерунку можна було прочитати історії кохання, дружби, журби.

Вінок

Ще одним традиційним оберегом вважався вінок. Що цікаво, не тільки дівчата могли себе прикрашати ним, а й часто його використовували в декоруванні оселі, будинку. Його зображення можна було зустріти на тій же вишивці, скатертинах, рушниках, одязі. А вже свято Івана Купала без вінків неможливо й уявити – які ж купальські ворожіння без вінків! Незаміжні дівчата пускали вінки по воді, в ніч з шостого на сьоме липня, в ту саму ніч, і чекали із завмиранням серця, хто ж його спіймає: адже саме він стане її супутником. За українським народним повір’ям, вінок, сплетений з живих квітів, буде захищати дівчину від лиха та поганої думки. Квіти у вінку були дуже різноманітні – можна було вплітати до 12 різних видів цієї живої краси, адже кожна квітка також мала своє значення: троянда символізувала кохання; волошка означала простоту і ніжність; біла лілія – чистоту, невинність, вона була, за віруваннями, квіткою діви Марії. Ромашка несла мир та ніжність, безсмертник – здоров’я, півонія – довголіття, мальва – красу, але холодність, калина – дівочу вроду і взагалі є символом України. У весільний вінок має обов’язково бути вплетений барвінок – це символ вірного та вічного кохання. Такий вінок – це чудовий оберіг від лихої думки та ока.

Віночки були дуже гарні з кольоровими стрічками, прив’язаними до них. Їх колір та місце у вінку також мали свої значення. Посередині мусила бути світло-коричнева стрічка – вона символізує землю, що годує; з боків від неї ідуть дві жовті стрічки – це знак сонця; далі світло-зелена та темно-зелена стрічки – це жива природа, краса, юність. Потім синя та блакитна – вода та небо. Далі з одної сторони жовтогаряча – хліб, з другої фіолетова – знак розуму, малинова – щирість, рожева – багатство. З самих країв в’яжуться білі стрічки – знак чистоти. На лівій стрічці внизу було нашите Сонце, на правій Місяць.

Намисто

Не було в Україні дівчини, котра хоч би в якій скруті жила, не мала вл

асного намиста (коралів). Віддавна побутував звичай: що пишніше у дівчини намисто, то більшу увагу й повагу викликала вона серед односельців. Що зумовлювало цей давній звичай: мода, традиція? Намисто мало подвійну функцію: магічну й естетичну. Роз’єднувати їх – означало б нехтувати давньою національною традицією; магічні й естетичні чинники настільки взаємопов’язані, що важко, а то й неможливо розмежувати їх. І все ж первісно головною роллю була оберегова. За допомогою амулетів людина намагалась убезпечитися від природних катаклізмів та злих сил. Майже кожен атрибут повсякденного побуту мав охоронні функції. Це стосується і намиста. За українським звичаєм, кожна дівчина й жінка постійно носили намисто, особливо коли виходили на люди. Згадаймо Т. Шевченка:

Рослини

Символічний і рослинний світ на Україні. Є рослини, що люблять всі, а є ті, яких намагаються уникати. Так, найулюбленіші рослини для українців – верба, соняшник, барвінок, і, звісно, калина. Верба, наприклад, є символом родючості, краси, безперервності життя. Верба дуже стійка, родюча та невибаглива рослина – вона може прижитись скрізь, з неї виростає дерево в самих простих умовах. В Україні вербу вважали за святе дерево, а шостий тиждень посту перед Великоднем називали Вербним – на цьому тижні святили вербу, гілочки якої потім служили оберегом для людей.

Символом вічності вважався барвінок: його маленькі непомітні квіточки завжди прикрашали українські ліси та гаї, а крім того, в них була прихована велика цілюща сила, що перемагала хвороби. Саме тому люди й подарували цій скромній квітці свою любов, що співалась у віршах та піснях. Калина ж завжди була символом краси, щастя, кохання. Колись зовсім давно ця рослина була пов’язана з великою вогняною трійцею – Сонце, Місяць, Зорі. Назва калини походить від давнього Сонця-Коло – вважалось, що рослина була зв’язана з народженням Всесвіту. Калину прийнято було саджати біля хати – так вона оберігала оселю, з ягід калини робили намисто, вона прикрашала весільні короваї, вона була у вінку нареченої. Соняшник вважався символом Сонця, радості, самого життя.

Птахи

Серед птахів найулюбленішим, без сумніву, був славнозвісний лелека – символ батьківської любові, сімейних цінностей, родючості. Він дарував родині благополуччя, мир, символізував любов до рідної землі. Двір, де лелека обрав собі місце на гніздо, був щасливий, тому що його обходили негаразди, лихо та хвороби. Тих, хто взяв на себе гріх розорити лелечине гніздо, мусила побити небесна кара вогнем. Лелека завжди був символом відродження землі, провісником весни. До того ж, він виконував важливу функцію – приносити дітей у родину. Вважалося, якщо дівчина побачить вперше весною лелеку далеко в небі, то на цей рік вона обов’язково вийде вже заміж, якщо побачить його тільки в гнізді – залишиться вдома, в батьківській родині.

Символи державності

Народні символи відіграли велику роль в формуванні символів влади різних часів.

У військової старшини були свої ознаки влади, і її символами були клейноди: корогва, бунчук, булава з усіма її різновидами, каламар, печатка та литаври. Зберігали клейноди у військовій скарбниці, у січовій фортеці. Було прийнято робити срібними булаву, литаври та пірнач, верхівку бунчука зазвичай робили золотою. Втрата клейнодів вважалась великою ганьбою, такими важливими символами були вони для Січі. Вперше клейноди були подаровані Запорізькій Січі королем Польщі Стефаном Баторієм, у 1576 році. На січовій печатці був зображений герб Запорізької Січі – це був козак з шаблею. Це був найбільш значущий елемент герба самого Війська Запорозького, пізніше і Гетьманщини. Часом формування цього герба історики вважають 1578 рік, коли польський король Стефан Баторій прислав гетьману запорозькому Я. Оришовському герб на печаті, разом з іншими клейнодами. Найдавніший відбиток печатки з цим козаком із мушкетом можна побачити на універсалі гетьмана Г. Лободи, який було видано 31 серпня 1595 року в Корсуні. Так у XVI-XVIII ст. козак із мушкетом і карбувався на печатках гетьманів України, органів управління Гетьманщини та ін. Він відображався на прапорах, полкових та сотенних – як на то вказував ордер гетьмана К. Розумовського.

Галицько-Волинська держава мала свій символ – золотого лева. Вперше його зображення можна побачити на печатці князів галицько-волинських, Андрія ІІ та Лева ІІ. Вони ще називали себе правителями Русі, Галича та Володимира. За однією з версій, лев прийшов від династії Романовичів, та з першої половини XIV ст. став гербом Галицько-Волинської держави зі Львовом як адміністративним центром. Найстаріша міська печатка, відома всім, була із зображенням лева, що крокує, на тлі відчиненої брами міських воріт, з трьома баштами і бійницями, і була вона прикріплена до пергаментної грамоти, що Львівського магістрату 1359 року.

Герб

З народних символів різних часів та із знаків державних утворень України виникли та сформувались символи державні сучасної України – її славетні герб та прапор. В українському гербі основною частиною став тризуб – символ влади, символ державності, відомий з самих давніх давен. Його появу неможливо визначити напевно, адже він був шанований та відомий вже дуже давно – як магічний оберег, знак влади. У найстаріших пам’ятках культури нашої ери можна побачити його, а літописи вперше згадують його в Х столітті. Невдовзі тризуб став гербом київської держави, його використовували Рюриковичі у якості родового герба, щоправда, іноді з незначними змінами.На печатці вперше тризуб з’явився у Святослава Ігоревича, пізніше – на срібниках князя Володимира. Щодо походження тризуба можна почути багато різних версій, причому і з релігійною історією, і з матеріальною. Він був на монетах, на цеглинах – Десятинної церкви, на плитках Успенської церкви (Володимир-Волинський), на багатьох інших рештках церков та фортець, побутових предметах тощо. Коли відроджувалась українська держава (12 лютого 1918 року – Мала Рада УНР, 22 березня 1918 року – Центральна Рада), був затверджений тризуб в якості основного елемента гербів УНР, як малого, так і великого. Василь Кричевський був автором цих проектів. Тоді ж була затверджена і печатка, теж велика й мала, із зображенням тризубу. Він же був на кредитових білетах держави. Тризуб тримався як частина гербу і за часів гетьманату, так і в період Директорії. Емблема Українського чорноморського флоту – також тризуб, як і різних інших об’єднань, національних та церковних. 15 березня 1939 року тризуб був затверджений як державний герб Сеймом Карпатської України. Радянська влада заборонила вживання зображення тризуба, тому що воно сприймалось як символ української самостійності, опору та націоналізму. Але коли українська національна державність була відновлена, Постанова Верховної Ради України «Про Державний герб України» знову затвердила знак золотого тризуба на тлі блакитного кольору, в якості малого Державного герба України. Він вважався частиною, основним елементом великого Державного герба. Так офіційним знаком нашої країни став тризуб. Це підтверджується і в Конституції України.

Ще один дуже важливий символ державності України – козак з мушкетом. Він був частиною зображення великого герба у часі визвольної боротьби, на сьогодні він, за Конституцією України, є частиною Великого Державного Герба (який, на жаль, ще не затверджений).

Прапор

Ще одним державним символом, що базується на національних символах, вважається державний прапор. Це стяг, який складається з двох великих рівнозначних горизонтальних частин, синього та жовтого кольорів. Співвідношення ширини до його довжини складає 2:3. Жовтий колір уособлює ниву, повну пшениці, сонце; блакитний – це колір чистого неба, чистої води. Що підтримує життя на землі.

Саме тому це поєднання кольорів є життєстверджуючим, життєдайним та сильним. Ці кольори були вже у гербі Руського королівства XIV ст. Їх можна побачити на гербах земель руських, на гербах князів, шляхти середньовіччя та раннього нового часу. У Війську Запорозькому прапора були зроблені із синього полотна, на якому був розміщений лицар у золотих або червлених шатах, із золотим орнаментом. У 1848 році галичани зробили синьо-жовтий прапор національним. Стяг був державним прапором Української Народної Республіки і в 1917-1921 рр. в Західноукраїнській Народній Республіці прапор, синьо-жовтий, був затверджений 13 листопада 1918 року, 15 березня 1939 року – у Карпатській Україні. Самі кольори та їх порядок затвердила Постанова Української Народної Ради (27 червня 1939 року): вона вказувала, що основними кольорами прапора вважаються синій та жовтий. Символом українського національного опору був білокор протягом ХХ ст., час протистояння комуністично-радянському режиму. 26 квітня 1988 року в Україні вперше був піднятий національний прапор – це зробив Ю. Волощук у Львові на мітингу до річниці Чорнобильської аварії. 14 березня 1990 року підняли національний прапор у Стрию, місті, що стало першим українським, над міською радою. Далі, у березні-квітні 1990 року, синьо-жовтий прапор офіційно визнали у Тернополі, Львові, Івано-Франківську. Був піднятий прапор біля будинку Київради. А 23 серпня 1991 року цей прапор був внесений групою депутатів до сесійної зали Верховної Ради. Пізніше саме цей день закріпили як День Державного Прапора України – Указом Президента України Л. Кучми (від 23 серпня 2004 року).

Цей Указ – з метою вшанування історії українського державотворення, що налічує багато віків, з метою виховання поваги у громадян до державних знаків та символів України – встановив нове державне свято, День Державного Прапора України, 23 серпня кожного року. Коли проголосили Незалежність України, 4 вересня 1991 року, синьо-жовтий стяг підняли над спорудою парламенту. У 1992 році за синьо-жовтим прапором був офіційно і юридично закріплений статус державного прапора. На морському торгівельному судні прапор був піднятий 12 лютого 1992 року у Валенсії, іспанському порту, ініціював цю подію капітан т/х «Кременчук» В. Кисловський. Про те, щоб піднімати прапор на українських суднах взагалі, рішення прийняли пізніше. Вперше офіційно урочисто підняли його 11 вересня 1992 року на теплоході «Іван Франко», Одеський порт.

Все життя людини іде поруч із символами, які нагадують їй її народні та духовні корні, національну приналежність та гідність, про мову, країну та автентичність.

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook