Прикра то все-таки річ – плітки. Скільки їх не заперечуй, люди все одно поширюватимуть їх поза очі. Саме така неприємність сталася в 1903 р. з респектабельним станиславівським готелем “Імперіал”.
Містом гуляли чутки, що в готелі панували дивні порядки: персонал начебто платив власнику великі гроші за право працювати в цьому закладі. Так, офіціант сплачував аж 90 корон у місяць, прачка – 48 корон. І лише портьє не вносив оплати, але був зобов’язаний забезпечувати готель водою. Зате вся обслуга мала право брати з гостей чайові й заробляти на різних “побічних” послугах, навіть не дуже моральних. Говорили, що співробітники готелю, аби “відбити” витрачені гроші, не гребували навіть проституцією.
Коли чутки дійшли до місцевої преси, тодішній власник готелю Вільгельм Тюркель був змушений дати у “Кур’єрі Станиславівському” офіційне спростування: жоден працівник не вносив оплати за право у нього служити, навпаки, вся обслуга отримувала платню, ще й дуже пристойну. Але хіба ж зупиниш охочих попліткувати?
Готель “Імперіал” знаходився по вул. Казимирівській, 3 (нині вул. Мазепи) і був відкритий у липні 1893 р. Заклад мав 30 номерів, які пропонував гостям за досить помірними цінами – від 1,6 корон за місце. Першим власником був єврейський підприємець Макс Марґулєс, який мешкав у квартирі, що знаходилась у тому ж будинку, що й готель. В 1903 р. Марґулєс продав готель уже згаданому пану Тюркелю – відомому станиславівському ресторатору, що певний час був власником популярної кав’ярні “Габсбурґ”. Сам Марґулєс переїхав до Коломиї, де також відкрив готель.
Впродовж наступних років у закладу досить часто змінювалися власники. Про одного з них повідомляє реклама, розміщена у “Кур’єрі Станиславівському” за 14 листопада 1909 р. Як стверджував новий власник Маурицій Розенманн, у нього був багаторічний досвід у готельно-ресторанній справі, й він відновив готель і кав’ярню згідно з найсучаснішими вимогами. Своїм гостям пан Розенманн гарантував також “добросовісне обслуговування”. В 1910 р. кав’ярня і готель “Імперіал” отримали виключне право продавати лікувальне токайське вино розливу 1868 р. Кав’ярня була відкрита цілу ніч, і в ній давала концерти музична капела. Була запроваджена й нова розвага – більярд.
Того ж таки 1910-го року готель знову обговорювало все місто – і знову завдяки персоналу. 28 квітня одна станиславівська пані вийшла з Каси ощадності, що знаходилась якраз напроти готелю. Аж раптом якийсь нахабний злодій вирвав у неї з рук сумочку, в якій лежала пристойна сума грошей і ощадна книжка. Свідком цієї сцени став офіціант готелю “Імперіал” Іґнацій Кербер, який одразу ж погнався за злодієм. Той, побачивши погоню, кинув сумочку. Офіціант підібрав її, але все ж продовжував переслідувати нападника, врешті-решт наздогнав його і віддав у руки поліції.
Незважаючи на темні чутки й круговерть власників, у готелі нерідко зупинялися поважні гості. В 1894 р. у закладі гостювала знаменита акторка Гелена Моджеєвська, яка прославилась блискучим виконанням шекспірівських ролей і вважалась однією з найпривабливіших жінок імперії. В 1901 р. в готелі “Імперіал” зупинявся князь Любомирський – нащадок древнього шляхетського роду, а також відомий окуліст і філантроп. В 1903 р. тут проживав Леон Білінський – видатний політик, депутат австро-угорського парламенту, а згодом і міністр фінансів. В 1894 р. Білінський лобіював відкриття у Станиславові нової дирекції залізниць, хоч серед претендентів були також Чернівці й Коломия. На знак вдячності мешканці Станиславова назвали в честь Білінського вулицю (тепер вул Сахарова). Крім того, район сучасних вулиць Лермонтова, Кобилянської й частини Тарнавського, де проживали колійові службовці, отримав неофіційну назву “Леонівка”.
Леон Білінський
Це далеко не повний список поважних гостей, які у різні роки проживали в готелі. В двадцятих роках він закрився й перетворився на звичайний житловий будинок.
джерело http://kurs.if.ua
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
