Є такий єврейський анекдот.
Прийшов до рабина “страждалець”, скаржиться:
– Господи, помилуй. Хатка маленька, купа дітей, стара мама на руках, дихати нічим, жити ніде”
– А ти козу купи”, – каже рабин.
– Яку козу?
– Справжню! Яка бекає, яку доїти можна …
– І куди мені цю козу привести?
– Та прямо до себе в хату і приведи. Потім подивишся, що буде.
“Страждалець” купив козу, живе.
Все, як було, так і залишилося: мама стара, діти, дихати нічим, жити ніде, та ще коза бекає, доїтися хоче. Знову “страждалець” йде до рабина:
– Я збожеволію від такого життя! Пoвiшуся! Що робити?
– Продай козу.
Продав і приходить знову до рабина: “Яка ж краса! Як без кози добре!”.
Купи козу, людино! Тобі погано живеться? Захворіти хочеш? Якщо у тебе paк знайдуть, краще буде? Або якщо ти ногу злaмаєш, або машину розiб’єш, або від тебе піде кохана людина? Або якщо тебе заллють сусіди? Проблем хочеш? Хто хоче проблем, той нарікає на здоров’я. Тобі Бог дасть проблем, і ти будеш щасливий:
“Боже, як добре було раніше. А вчора було так чудово!”
“Щастя було таке можливе…”
Друзі мої, нарікати не можна.
Ми живемо в унікально ситому світі. У світі унікально красиво одягненому. Ми живемо в здоровому, комфортному світі, в якому поважаються права людини. Нас ніхто не буде за комір тягти на paбські роботи примусово. Нас ніхто не буде примушувати робити те, що ми робити не хочемо.
З нами будуть панькатися, і будь-який поліцейський, який в хороші добрі часи угрів би тебе дубиною по голові, скаже: “Шановний, пред’явіть, будь ласка, документи. Будьте люб’язні, підійдіть сюди”. А інакше з нами говорити не будуть – бояться. Всі бояться, що доведеться відповідати. Так на що ж ви нарікаєте, чого хочете?!
Що потрібно людині, щоб її не хотілося нарікати? Що тобі дати, щоб ти був задоволений? Увімкніть фантазію.
Ось ви осіли на острові в Карибському морі, дали вам яхту, будиночок безкоштовно і пити-їсти, що хочеш. Ви там будете щасливі? Тільки два дні. А далі? А далі – пісок колючий, сонце спекотне, ананас несмачний, в катері мотор заглох… Знову почнеться. Все буде погано знову. Поганій людині все погано. Хорошій людині все добре.
Я слухаю сповіді, розмови, ниття слухаю всяке з ранку до вечора. Як будь-який священик, я втомився від ниття. Чому не дякуєте Богові? Чому ви приходите в церкву, в цей святий дім Божий, скаржитися і скиглити? Чому продовжуєте: «Дай мені це!.. Дай мені те!..» Чому не дякуєте? Подяка – найкращі ліки від зневіри. Це вдячність.
Потрібно вчити людей на сповіді і на проповідях: “Перестаньте просити! Дякуйте, хваліть Бога”. Ви тільки подумайте, як ми живемо?!
Грамотні. Їмо добре. Щоб так їли наші предки! Якби наші предки встали з гpобів і сіли за наш стіл та подивилися б на смакоту, яку ми їмо, то сказали б: «Ну, брати, ви в раю живете!»
Якби вони у ванну залізли, випрямили ноги під гарячою водою і в мильній піні відпочили півгодинки або телевізор увімкнули, якусь пісеньку послухали … – вони сказали б вам: “Це ж чим ви заслужили таке чудове життя ?! Але ж ми в IX, X, XI, XV, XVIII… столітті жили зовсім по-іншому, і ми не нарікали. Ми гризли сухар і раділи».
Протоієрей Андрій Ткачов, Джерело – Hyser
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
