Як Київська митрополія опинилася в Московському патріархаті (частина 2)

1589: МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

1453 року під ударами турок-османів упав Константинополь. Москва оголошує себе «третім Римом», а через сторіччя вже замахується на патріаршество. Це було зроблено з політичних міркувань – у них навіть у документах так записано, мовляв, цар-батюшка сказав, і ми приговорили.
У 1589 році до Москви приїздить Вселенський Патріарх Єремія II. Правитель Борис Годунов запросив його на перемовин про можливий переїзд із захопленого турками міста, але з’ясувалося, що патріарху пропонують «стародавню столицю» – Володимир-на-Клязьмі, а в Москві залишать власного митрополита. Коли Єремія відмовився, світська влада тиском змусила його визнати московського митрополита незалежним патріархом.
Митрополита Київського тим часом і далі затверджував Константинополь. Це всіх задовольняло, тим більше, що Київ де-факто користувався автокефальними повноваженням – собор обирав митрополита, а у Фанарі (резиденції Константинопольського патріарха) тільки видавали грамоту, якою підтверджували його висвячення.
Через турецьку агресію патріарх сидів у своїй резиденції і без потреби намагався звідти навіть не виходити. Київському митрополитові натомість підлягала величезна територія – від Вільна до Білої Церкви, від Перемишля до Смоленська.

1620: ЄРУСАЛИМСЬКИЙ ПАТРІАРХ ВИСВЯЧУЄ МИТРОПОЛИТА

Після намагань Риму й Варшави запровадити в Україні унію (1596 рік) у національної еліти виникає чергова ідея про автокефалію – цього разу у вигляді Київського патріархату. Про це думали і Василь-Костянтин Острозький, і пізніше Петро Могила. Київського патріарха після копіткої роботи мали визнати всі ієрархи включно з Папою – це б дозволило тим, хто перейшов в унію, без проблем повернутися в лоно єдиної помісної церкви.
Тим часом проблема уніатського розколу постала вже нагально – на початку XVII ст. унію приймає навіть Київський митрополит, і престол стає вакантний. Зрештою, у 1620 році Єрусалимський патріарх, який мав необхідні повноваження від Константинополя, таємно, під охороною козаків висвячує нового митрополита. Потім унія перестала бути проблемою: після війни Хмельницького, коли українці дійшли до Вісли, її просто скасували. Показово, що українське духовенство категорично відмовилося присягати московському царю в Переяславі у 1654 році. До Москви на переговори їздила й духовна (не козацька і не міщанська) місія на чолі з богословом Інокентієм Гізелем – вони теж нічого не підписали.
Після укладення політичного союзу Москва хотіла й союзу церковного. Особливо наполягав на цьому патріарх Яким (Савелов). Разом із московським царем він кілька разів звертався до Константинопольського патріарха, просячи його поступитися Москві Українською церквою, але згоди на це не дістав.

1685: ВЛАДА ВІДДАЄ МИТРОПОЛІЮ МОСКВІ

У 1667 році Польща й Росія ділять Україну по Дніпру, причому Київ із осідком митрополита теж відходить до Росії.
Починаючи з митрополита Діонісія Балабана, який підтримав боротьбу за незалежність Івана Виговського, київські владики мешкають у то- дішній державній столиці – Чигирині. Москва цих митрополитів не визнає, тому в Києві функції митрополита виконує «в. о.» – місце-блюститель митрополичого престолу.
1684 року на Лівобережжя з Волині емігрує, рятуючись від поляків, Луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський. Рюрикович, мученик за віру, та ще й сват тодішнього лівобережного гетьмана Івана Самойловича! Місце- блюститель Лазар Баранович іронічно зауважив: «його хіба митрополитом Київським зробити, бо іншого йому місця немає». Так і сталося.
Наступного року Самойлович скликає собор, на який не з’являється майже все вище духовенство. Осередком опозиції цьому соборові стала Печерська лавра (адже санкції Вселенського Патріарха на вибори Гедеона Четвертинського митрополитом не було).
Однак Гедеон, за якого на соборі проголосували віддані Самойловичу люди, їде на висвячення не в Константинополь, а до Москви. У листопаді 1685 року Московський патріарх Йоаким висвячує Гедеона на київський престол, взявши присягу «під послушанням у Константинопольського патріархату не бути і з-під його пастирства, за віддаленістю путі, відстати». У той час проти Туреччини почав складатися християнський військовий блок (Польща, Австрія, Венеція) – й офіційний Стамбул дуже боявся війни. Московський дяк Нікіта Алєксєєв пообіцяв візирю не приєднуватися до війни проти ісламу, після чого турецька влада змусила Вселенського Патріарха Діонісія IV передати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями.

1686–1987: КОНСТАНТИНОПОЛЬ ВІДДАВ КИЇВ

У травні 1686 року Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію Московського патріархату, взявши за це від московського посла 200 золотих червінців і 120 соболів. Через рік обурені грецькі єпископи позбавили Діонісія патріаршого престолу, але церковну автономію Україні так і не змогли повернути. З того часу в Фанарі не втомлюються говорити, що руські єпархії, які станом на 1589 рік входили до Київської митрополії – юрисдикція Вселенського патріархату.

Отже, процес зміни юрисдикції Київської митрополії засвідчив слабкість аргументів церковного права перед натиском світської влади. Проте це не позбавляє нас права аналізу правочинності цієї політичної операції, не раз поставленої практикою церковно-політичних відносин під сумнів.

Джерело

РЕКЛАМА: