Сусідська дівчинка крикнула мені з балкона, коли я вийшла з під’їзду на роботу.
— Як це, Катруся, пропала?
— Її вже дві ночі вдома не було. Вона в магазин пішла і пропала.
Катя схлипувала, і мені довелося повернутися. Тепер ми розмовляли через двері.
— Тітка Валя, я не знаю, як відчинити двері. Вони на ключ закриваються, а його мама з собою забрала.
— Зараз, дитинко, я що-небудь придумаю!
Мені довелося зателефонувати на роботу і відпроситися, справа то, по всій видимості, було щось серйозне. Моя сусідка Наташа — жінка пристойна, що не п’є. Так, ростить дитину одна, але чоловік у неї колись був, розлучилися вони. Точно сталося щось недобре!
Потім я подзвонила в поліцію і розповіла все як є. Черговий пообіцяв прислати машину, і порадив викликати рятувальників, щоб ті відкрили двері.
Що я і зробила. Катя в цей час ревіла так, що і в під’їзді було чутно. Тож не дивно, маленька, шість років ще тільки.
Тут вийшла з квартири ще одна наша сусідка, Таня. Вона теж поспішала на роботу, але зупинилася дізнатися в чому справа.
— Валю, так у мене є мобільний Наташі. Давай, спробуємо їй зателефонувати.
Таня набрала номер, але абонент був поза зоною доступу. Я відпустила Таню на роботу, сказавши, що впораюся одна, поліція може вже скоро під’їде.
Але першими приїхали рятувальники. Вони розкрили двері і я, нарешті то, змогла погодувати нещасну дівчинку. Катя була налякана і весь час плакала, але вже не ридала.
Поліцейські приїхали, записали мої свідчення, взяли фотографію Наташі зі стінки і дозволили мені поки що забрати дівчинку до себе. Але відразу попередили, що якщо до вечора не знайдуть її матір, то приїдуть і заберуть Катю в притулок.
— Тітка Валя, з мамою, напевно, сталося нещастя! Вона мене любить, і не могла ось так от кинути!
— Не турбуйся, дитинко, зараз дядька-поліцейські знайдуть твою маму.
Наташу знайшли швидко. Виявилося, що їй стало погано на вулиці. Вона втратила свідомість і впала. Перехожі викликали швидку і жінку відвезли в лікарню. Але вона до цього часу в комі і не приходить до тями.
Повідомити комусь про те, що трапилося медперсоналу не вдалося: документів при Наташі не було, тільки пара грошових купюр, вона ж в магазин пішла, а телефон при падінні розлетівся по запчастинах.
Від телефону, який перехожі підняли поруч з жінкою, не було ні акумулятора, ні сімки, тому і зателефонувати родичам було неможливо.
За всіма правилами Катю все ж повинні були забрати до притулку, раз її мати була в такому стані. Залишити її могли тільки з близькими родичами, тому ми з дівчинкою пішли шукати в речах мами що-небудь типу записної книжки, щоб зателефонувати, наприклад, матері Наташі, яка, правда, жила дуже далеко від нашого міста.
Нічого такого нам знайти не вдалося, двадцять перше століття на дворі, вся інформація в телефонах, на папірцях вже ніхто нічого не пише.
Довелося діяти через роботу Наташі, там знайшлася одна її подруга, яка ще через якихось знайомих допомогла нам здобути телефон бабусі.
В результаті налякана мама Наташі вже «летіла» до нас на найближчому поїзді. У поліції пішли мені на зустріч, дозволивши залишити дівчинку на ніч у себе, в подяку за допомогу слідству.
Анна Сергіївна, бабуся Каті, приїхавши теж дуже дякувала мені.
— Та немає за що! Як можна пройти повз, якщо у дитини біда!
Наталя прийшла в себе і ще місяць перебувала на лікуванні. А після виписки, звільнилася з роботи і поїхала з мамою в рідне місто, їй було страшно залишатися одній, хто знає, що ще може трапитися в цьому житті.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
