Зв’язкова УПА Анастасія Савчак: «У коси заплітала штафети, щоб попередити хлопців про небезпеку»

Ця історія про життя сільської жінки Анастасії Савчак (у дівоцтві—Паньків), яка відійшла у вічність на 97 році життя в передостанній січневий день 2019 року. Вона, як і тисячі її однолітків, пережила кілька окупаційних режимів. У 40-50-ті роки Анастасія разом з чоловіком Василем були учасниками національно-визвольного руху. У Настуні все почалося з того, що носила хлопцям до лісу харчі. Згодом стала зв’язковою станичною.

Народилася Анастасія у Середньому Угринові. Була найстаршою дитиною у багатодітній родині. Крім неї, у батьків було ще троє донечок і двоє синів. Батьки віддали Настуню на навчання до сільської школи. Та дівчинка навіть не закінчила перший клас. Але писати і читати навчилася. Ще донедавна читала газети і молитви.

Мусила Настуня залишити навчання у школі, щоб допомагати батькам у господарстві. Батько тримав бики. Обробляв ними не лише свою ниву, але й наділи односельців. А оскільки брати були молодшими, то Настуні довелося бути за погонича.

Нелегким було дитинство. Згадувала часто неврожайний рік. У більшості односельців до весни уже зовсім не залишилося їжі. Поки пси гавкали, то якось ще не страшно було виходити на вулицю. А коли і псів не стало, то стало дуже моторошно. Настунин тато, як і інші чоловіки з села, ходив за Дністер, міняв якусь одежину на зерно. Приніс гарнець жита, змололи на жорнах. Змішували крупу з корінцями і зі всім, з чим лише можна було, і так до весни дожили. Біднішим людям ще гірше жилося.

У праці минуло дитинство Анастасії. Молодість припала на часи перших совітів, жорстокої мадярщини під час Другої світової, визвольної боротьби українців проти москальського окупанта.

«Носила їсти хлопцям у Чорний ліс, штафети — у перегінський ліс, щоб дати знати, чи є селі енкаведисти. Штафети вплітала в коси. Мала наказ, якщо зустрінуть енкаведисти, то штафету треба було з’їсти, — згадувала п. Анастасія.— Віддала штафету, а старший такий чоловік каже: «Тікай, дитино, москалі близько!». Я розтріпала волосся і побігла. Нас, дівчат, часто збирали у лісі, біля потічка, вчили, як поводитися, щоб не потрапити ворогові у руки».

За свого Василя Анастасія виходила заміж у роки партизанки. «Мамі дівчата навіть дуже заздрили, що виходила за убогого хлопця-сироту.— розповідає дочка Катерина. — Тоді на 5 дівчат один хлопець припадав. Загинули наші хлопці, повибивали їх москалі. Дівчата виходили заміж за набагато старших вдівців. Мої батьки вночі шлюб брали у хаті священика. Прийшла мама на господарку. Хата старезна, татів тато — слабий».

Василева мама померла, коли йому було лише 2 рочки. Сестри повиростали, пішли у невістки. «Тато наш у той час по бункерах переховувся. Мама була зв’язковою. Якось вийшла з хати і почула, як енкаведисти запитують сусідку: «Де живе Анастасія Савчак?». Сусідка кмітлива була, вдає, що такої не знає. Йшов по дорозі чоловік, а вона його питає: «То там і там живе Анастасія Савчак?» Чоловік теж все зрозумів, І відправили енкаведистів у другий кінець села, де жила інша Анастасія Савчак, старенька жіночка,— розповідає Катерина.— Тоді мама зібралася у ліс, чотири доби там переховувалася, грілася біля вогнища. Так рятувалася, щоб не потрапити у руки ворога».

«Мама згадувала якось, що коли була вагітною, то, щоб не страшно було самій у хаті, взяла до себе молодшого брата. Вони щільно закривали вікна, щоб москалі не бачили світла від каганця. Але якось прийшли енкаведисти і питають: «Де твій чоловік, від якого дитину будеш мати?». Мама вказала на сусіднього неповносправного хлопця. А той хлопчина навіть і заперечити не міг, бо поганого говорив і розумів. Пізніше мама взяла до себе чужу самотню бабусю, щоб було з ким поговорити. Теж її Анастасією звали. Коли ця жінка померла, то тато залишив бункер і прийшов попрощатися. Він — у хаті, а в сіни москалі заходять. Тато — під стіл, під катафельок, де лежала небіжка. Коли після розпитувань пішли геть, то тато — у другий бік. Випадків, коли татові вдавалося не потрапити до рук москалів, було дуже багато. Він завжди говорив, що його рятував Бог, бо він щиро молився».

Дівчатам і молодим жінкам дуже важко було. Москалі їх підстерігали, накривали голову кожухами, били, гвалтували. «А я мала була, розпатлаюся, намащуся, вдавала з себе немудру, то якось лиха доля минула», — розповідала Анастасія Савчак.

Більше читайте тут: https://kalushnews.city/read/rayon/23157/zvyazkova-upa-anastasiya-savchak-u-kosi-zaplitala-shtafeti-schob-poperediti-hlopciv-pro-nebezpeku

РЕКЛАМА:
>
загрузка...