“Може не поїдеш в цей рейс? У мене погані передчуття”: чоловік зaгинyв, а нoвoнаpoджений син при живій мамі сиpoтою ріс

Може не поїдеш в цей рейс? Неспокійно мені. Попроси кого-небудь замінити тебе – сказала Юля.

– За нього я отримаю хороші гроші, тим більше скоро у нас наpoдиться малюк, зайвими вони не стануть.

Микола обійняв дружину і поцілував своїх дочок-близнючок Аню і Олю.

Юля заспокоїлася, вона розуміла, що чоловік має рацію. Гроші їм зараз дуже потрібні. Вона взяла себе в руки, витерла сльози, обняла Колю, що вже стояв на порозі.

– Ми тебе будемо чекати, повертайся швидше.

Микола вийшов, двері за ним зачинилися. Юля погодувала дочок, а потім вони вийшли на прогулянку. День пройшов спокійно, дівчатка слухалися маму, не пустували, не плакали. Увечері Юля поклала дітей спати і чекала дзвінка від Миколи. Вони домовилися щовечора о 22.00 телефонувати.

Дні пролітали один за іншим, Микола справно дзвонив, чув радісний голос дружини, а вона розповіла як проходили їхні дні, як вони сумували по батькові.
– У нас все добре, ми чекаємо тебе, залишився всього один день – сказала Юля – цілуємо! – і поклала трубку.

Микола їхав додому схвильований, він переживав за своїх дівчат. Все сталося дуже швидко, щоб зрозуміти хто правий, хто винен, на зустрічну виїхала вантажівка, в тій авapії Микола зaгuнув.

Вночі пролунав дзвінок, Юля взяла трубку, їй повідомили про подію. На ватних ногах вона дійшла до сусідки, попросила її доглянути за дітьми і викликати їй швидку допомогу. Юлю відвезли в лікарню, пpooперували. Наpoдився хлопчик, нeдoнoшeний, слaбeнький, та й стан жінки залишав бажати кращого.

Юля дивилася на сина і думала як жити далі. Повернувшись додому, вона перерахувала всі заощадження, які були у них. Цього мало б вистачити, якщо жити скромно кілька місяців. Потім треба буде думати, а поки потрібно ростити сина, Миколи, якого вона назвала на честь чоловіка.

Йшов час, хлопчик потроху підростав, допомагала сусідка тітка Маша. Близьких родичів у сім’ї не було поруч. Юля вміла шити, цим і стала заробляти. Спочатку сусідки замовлення робили, потім привели своїх дочок, ті своїх знайомих. Дівчата тим часом вже вчилися в школі в другому класі, Коля підріс і пішов у садок.

Діти були надією і опорою для Юлі. Вона так і не змогла більше зустріти людину, яка змогла б замінити їм батька і був таким же як він. А будь-хто їй був не потрібен. Жили вони скромно, але жінка намагалася робити все, що б діти не відчували себе обділеними. Часто ночами вона не спала, шила речі на замовлення, щоб отримати такі необхідні їм гроші.

Так вже вийшло, що дівчат вона любила більше, ніж сина. Підростаючий Коля все сильніше ставав схожий на чоловіка, тому їй було ще болючіше, вона до цих пір сумувала за ним, картала себе в тому, що не змогла зупинити його в той день.
Вечорами Юля вчила дівчаток своїй майстерності, шила лялькам сукні. А син завжди обділений її увагою грав або читав книжки. Дівчатам купувала нові наряди, а синові перешивала старі речі. Але Коля не ображався, він просто любив свою маму і сестер і ще сусідку тітку Машу. Та завжди в серці зітхала: «Бідний хлопчик, при живiй матері сиротою росте»

Незабаром дівчатка виросли, закінчили інститути, вийшли заміж і роз’їхалися в інші міста з своїми обранцями. Тільки Микола сказав:

– Я буду поруч з тобою, мамо.

На той час він закінчив школу, потім технікум і залишився працювати на місцевій кондитерській фабриці інженером.

Юля трохи здала, через безсонні ночі, вона стала втрачати зір. Вона потребувала постійної присутності біля неї когось. І тільки син завжди був поруч, ввечері після роботи, вони разом гуляли в парку, потім йшли додому, Коля готував вечерю, прав, прасував, прибирався. Юля часто говорила йому:

– Ти у мене замість дочок, один єдиний залишився, – а потім витираючи сльози шепотіла – пробач мене сину, не заслужила я твоєї уваги і турботи. Тобі б життя своє налагоджувати, одружитися час, а ти все зі мною сидиш.

Коля завжди на це загадково посміхався:

– Не хвилюйся мамо, все буде, і дружина, і діти. Поняньчиш ще.

І вона прийшла, обережно переступивши поріг будинку, тиха і скромна Ліза. Юлі дівчина сина сподобалася відразу ж, а через місяць Ліза переїхала до Миколи.

– Мамо, весілля ми зіграємо обов’язково, а поки нехай у нас поживе, якщо ти не проти, вона – сирота, їй йти нікуди.

Весілля зіграли через кілька місяців, приїхали доньки зі своїми сім’ями. Юля була рада, вся її велика родина була в зборі. Ніхто з дітей не помітив, як кілька разів жінці ставало погано, останнім часом вона посміхалася через біль. Діагноз лікарі поставили невтішний – oнкoлoгія. Їй не хотілося засмучувати дітей, вона знала, що залишалося зовсім небагато.

Юля дочекалася появи на світ свого першого онука, сина Миколи. Пішла вона з посмішкою на устах, адже поруч завжди був він, колись нелюбимий, але став таким рідним, молодший син.

РЕКЛАМА:
>
загрузка...