26 квітня 1986 року сталася трагедія не лише на Чорнобильській АЕС, а у її місті-супутнику. Прип’ять з міста майбутнього перетворилося на місто-привид.
Прип’ять – маленьке містечко неподалік Києва та лише у двох кілометрах від Чорнобильської АЕС. Саме завдяки останній і виникла потреба у його побудові в далекому 1970 році. Але вже за 16 років трагедія на ЧАЕС погубила це місто.
Почали Прип’ять зводити одночасно з будівництвом електростанції. Спершу це було селище та його населення складали здебільшого будівельники, проте вже в 1979-му воно перетворилося на справжній атомоград і планувалося, що невдовзі стане важливим перевалочним пунктом, що стоїть на перехресті важливих водних, залізничних і дорожніх артерій. Передбачалося, що це буде місто майбутнього.
Прип’ять до аварії: дивіться відео
До трагедії Прип’ять була чи не наймолодшою у складі колишнього СРСР: і за середнім віком населення, яке здебільшого становила молодь, і за своїм власним – 16 років. Вона розбудовувалася та розвивалася. До прикладу, Парк культури, який зі своїм чортовим колесом, став химерним символом сучасної Прип’яті, повинні були відкрити 1 травня 1986 року. Також у цей час будували кінотеатр “Прометей”, будинок культури “Енергетик”, готель “Полісся” та різноманітні торгові центри.
Проживали тут близько 48 тисяч осіб і щодня приріст населення збільшувався: як за рахунок новонароджених (близько 800 щорічно), так і за рахунок новоприбулих (500-600). Передбачалося, що у місті після повного введення в експлуатацію ЧАЕС буде жити 75-78 тисяч осіб.
Проте, все перекреслила катастрофа на станції, що сталася уночі проти суботи, 26 квітня – в день, коли місто вже відпочивало після важкого робочого тижня та готувалося до різноманітних урочистих заходів, в тому числі і пов’язаних з травневими святами, які гучно відзначали в СРСР.
Тодішня влада довго мовчала про катастрофу, тому більшість жителів навіть і не здогадувалися, що щось сталося. Та й, як вони сьогодні говорять, радіацію не відчуєш, вона не має запаху. Багато хто думав, що на станції сталася звичайнісінька пожежа, тому жодних серйозних наслідків не буде і її швидко ліквідують. Відтак, “роззяви” та діти бігли на міст, що стоїть біля в’їзду до міста, щоб подивитися на палаючий реактор, який добре звідси проглядався – потім стало відомо, що саме тут була найбільша доза радіації (500-600 рентген на годину). Опісля це місце нарекли “мостом смерті”, оскільки більшість тих, хто тут перебував, у підсумку померли від променевої хвороби.
Прип’ять, Чорнобиль. До трагедії це був “міст життя”
Нам же ніхто нічого не говорив, який рівень радіації, яку дозу ми отримали, нічого! А ми ж пробули до евакуації в цій зоні 38 годин. Ми наскрізь були всім цим просякнуті! І весь цей час нам ніхто не надавав жодної допомоги. Хоча у нас у місті було багато сандружин, а в кожному управлінні на складі лежали ящиками, на кожного члена сім’ї, антидоти, калій-йод, респіратори та одяг. Все це було, тільки ніхто не скористався цим. Нам йод принесли лише на другий день, коли його пити було вже марно. Ось ми і розвезли радіацію всією Україною,
– ділиться спогадами жителька Прип’яті та екс-співробітниця Чорнобильського монтажного управління Лідія Романченко.
Евакуація Прип’яті розпочалася лише 27 квітня. Упродовж дня містом кілька разів лунало сумнозвісне повідомлення про тривогу, а вже о 14:00 за жителями під’їхали жовті автобуси, яких загалом налічувалося 1225 машин, та два дизельні потяги. Також можна було користуватися власним транспортом. За три години у місті практично нікого вже не залишилося.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
