Не лише рекордами. Як у Франківську активісти розвивають велорух

До Дня міста у Франківську провели одинадцятий велопробіг. Вдалося навіть встановити рекорд за кількістю людей на роверах із синьо-жовтими стрічками.
«Репортер» розібрався, чому ж тоді власники велосипедів не пересідають на них щодня і що там у нас з велорухом.

Від малого до великого
За кілька днів до «Велодня» у мережі з’явився уривок наказу про забезпечення участі у заїзді учнів 8-11 класів. Разом з дітьми мали їхати вчителі фізкультури. Їм за це обіцяли додатковий вихідний. А якщо у школі в суботу мало бути навчання, то учасників «Велодня» звільняли від уроків.

Уже перед заїздом мер Руслан Марцінків пояснив, що то була «ініціатива знизу» – тобто департаменту освіти. А він про те, мовляв, нічого не знав. А щойно побачив у мережі наказ, одразу відмінив…

Збір та реєстрацію розпочали з 10:00, і вже до 11:00 вулиця Лепкого була щільно забита роверистами. Стартували від меморіалу пам’яті борцям за незалежність України. Аби всі виїхали на маршрут, знадобилося майже 15 хвилин. Їхали годину-півтори. Фінішували у міському парку.

Разом з мером цього року вже традиційно їхали чиновники та делегати, які прибули на святкування Дня міста. Було багато дітей. Найменших везли у спеціальних кріслах. Але були й малюки на перших двоколісних роверах, біля яких бігли батьки. Трапилися і два електричні самокати. Так чи інакше рекорду вдалося досягти – містом проїхалися 2458 людей на роверах з синьо-жовтими стрічками.

«Ми дуже задоволені погодою, небесна канцелярія не підвела, але підвела канцелярія комунальна. Замість 20 турнікетів по 4 м привезли 10 турнікетів по 2 м – мало не зірвали старт. Ідею будувати колону перед стартом ми відкинули одразу через величезну кількість учасників. Турнікети мали бути єдиним спасінням. Проте ми викрутилися і, як на мене, старт відбувся вдало, – говорить Богдан Пашковський, співорганізатор «Велодня», учасник клубу «Велосталкер».

Каже, цьогоріч максимально скоротили лотерею і додали до програми на фініші два цікавих конкурси на найповільнішого ровериста і на фігурне водіння велосипеду. Кількість учасників конкурсів перевищила усі очікування.

«Люди приїхали щасливі, без травм. Але й без кількох падінь не обійшлося. Ми побили наш минулорічний рекорд і взагалі рекорд міста за кількістю учасників – тому ми задоволені», – каже Пашковський.

Будемо чекати кожного
«Ми допомогали на «Велодні» як волонтери, але офіційно не брали участі в організації заїзду, – говорить Юрій Симчич, голова одразу двох організацій – Асоціації велосипедистів Франківська та Franko Bicycle Сlub. – Від асоціації ми організовуємо навчальні заходи, наприклад, Велошколу. А Franko Bicycle Сlub заснували здебільшого для спортивних подій і цього року плануємо провести перший франківський веломарафон Franko 100».

Симчич каже, велосипедистів стає більше, але правила руху знають не всі. «Нас ніби багато – майже 2500, може бути і 5000, але активних не більше 50-60. Одне бути власником ровера, а зовсім інше – коли ти береш участь у «Велошколі», «Велодівчатах», їздиш з велосталкерами чи шосейниками», – говорить активіст.

Цього року асоціація підготувала на «Бюджет участі» проект зі створення тренувально-навчального веломайданчика – першого в області. Облаштувати його мають на базі школи-гімназії № 3.

«У цьому проекті ми співпрацюємо з директором Дмитром Скиданчуком, – говорить Юрій Симчич. – На базі гімназії плануємо проводити велошколу для всіх охочих. Будемо залучати і студентів. Хочемо робити акцент на молодь, бо серед велосипедистів їх стає все більше. І якщо зараз зможемо їх навчити, у нас буде краще майбутнє».

Також асоціація співпрацює з поліцією – недавно провели спільне відпрацювання на контрсмузі для велосипедистів на вулиці Франка.

 

«Franko Bicycle теж не буде жити однією подією. Ми хочемо залучати більше велосипедистів, які навіть не знають, що вони можуть долати такі «сотки», – каже Юрій Симчич. – Наприклад, наш Володимир Чернишенко є активним велосипедистом лише чотири роки, а в серпні уже першим з області долатиме веломарафон на 1200 км Париж-Брест-Париж. Плануємо влаштовувати спільні велопоїздки, наприклад, у Галицький парк на пікнік. Щоб новачки не боялися, активні учасники їхатимуть на початку велоколони і в її кінці, хтось буде посередині. Будемо чекати кожного, аби всі були впевненими, що доїдуть. Часто люди бояться їздити по дорогах, трасах. Ми хочемо показати, що треба не боятися, а бути активним і впевненим учасником руху, аби водій автівки знав, чого від вас чекати».

Роверистам потрібна безпека
Ще одна з масових велоподій у Франківську – міський заїзд «Критична маса», що відбувається останньої п’ятниці кожного місяця. Подію організували вперше рік тому франківці Андрій Котлярчук і Олександр Козак. Серед ініціаторів були також Людмила Лінник та Ольга Олейніченко.

«Критична маса в інших містах чи за кордоном – це трохи нахабна подія, деколи з порушенням правил чи перекриттям дороги. Бо має на меті виборювати права велосипедистів на дорозі, – розповідає Андрій Котлярчук. – У нас загальний рівень невдоволення роверистів і водіїв достатньо високий, то ми вирішили цього не робити. Ми й так привертаємо увагу – всі учасники повністю освітлені. На нас звертають увагу діти та водії. Подія відбувається у п’ятницю, тому це ще й наштовхує людей на те, як провести вихідні».

Фото: Критична маса у Івано-Франківську
Доєднатися до «Критичної маси» просто. Потрібно мати ровер, знати правила, мати світловідбивні елементи. Дітей беруть хіба під наглядом дорослих. Є також і люди, які додатково стежать за безпекою під час руху колони. За рік кількість учасників зросла з 10 до 30.

«Ми стараємося влаштовувати події, які б популяризували велорух. Але щоб використовувати велосипед щоденно, є проблеми, – говорить Котлярчук. – Пересідати на ровер не дає питання безпеки. Це в першу чергу знання правил, а також інфраструктура і повага один до одного. Ще одна проблема – крадіжки роверів через відсутність великих і надійних велопарковок. І всі ці проблеми зав’язані одна на одній».

Каже, правила дорожнього руху треба вчити на загальнодержавному рівні ще зі школи. Адже серед велосипедистів багато дітей. А вони, згідно з правилами, можуть виїжджати на дорогу з 14 років.

«Водночас треба навчати і автомобілістів, які отримували права давно, а правила тим часом змінюються, – каже Андрій. – Безпеку в нас і в Європі вирішують по-різному. У нас роблять дорогу гладкою, перетворюють на злітну смугу і сподіваються на здоровий глузд водіїв. А за кордоном рух заспокоюють кільцями, звуженнями, перешкодами, світлофорами, які реагують на швидкість. Ще одна хороша практика – розмежовувати ці потоки. Наприклад, у Данії за тебе рішення приймає інфраструктура – ти або їдеш, або стоїш на світлофорі».

РЕКЛАМА:
>
загрузка...