Одна моя учениця під час психологічних занять поставила наступну проблему. Вона збирається вийти заміж. Претендент на її руку і серце, курсант-випускник Військової академії, отримав призначення на Далекий Схід. А її мати заявила: «Я все життя присвятила тобі. Якщо виїдеш з країни, я помру». Дочка розгублена. Нареченого свого вона любить, але не хоче, щоб матері було болісно.
Нескладний аналіз показує, що любов’ю до дочки тут і не пахне, якщо розуміти любов як активну зацікавленість в житті та розвитку об’єкта любові. Дочка збирається вийти заміж. Мати нічого не має проти обранця донечки. Але для дочки, випускниці медуніверситету, заміжжя – це розвиток. А мати виступає проти її розвитку та взагалі проти природи людини.
Тут з’ясовується, що на інтереси дочки їй наплювати, аби та залишалася при ній. Які ж аргументи проти заміжжя наводить мати? Ви вже здогадалися! Побутові труднощі, які очікують дочку в віддаленому гарнізоні. Але якщо дочка виросла не пристосованою до життя, хто в цьому винен? Звичайно, Дбайлива Мати. Адже, роблячи все за свою дочку, вона блокувала її розвиток. У цій «турботі» – риси психологічного вампіризму.
Дбайлива Мати – молодша сестра Холодної Жінки. Тому багато загальних деталей я можу опустити. Цей тип вампіризму досить широко поширений.
Жінка присвячує все своє життя дітям. Ні, в молодості у неї все було – і любов, і повноцінний секс, і бурхливі пристрасті, і навіть зміна партнерів. Ці жінки досить часто вдало виходять заміж. Але щойно з’являються діти, вся їхня любов і турбота перемикається на дітей. Чоловік стає немов додатком, джерелом матеріального добробуту, коровою, за якою необхідно доглядати, бо вона дає молоко. Ці жінки «дарують» чоловікам близькість два рази на тиждень щовівторка і щоп’ятниці. Під час цього вони іноді дивляться телепередачі. Ні, секс їм не противний, але вони цілком можуть обійтися без нього. Це «пустощі» несерйозного чоловіка.
До факту зрад такі жінки ставляться спокійно і не бачать тут трагедії, якщо при цьому не руйнується сім’я і немає матеріальних збитків: «Я знаю, були у нього жінки. Але сім’я для нього завжди була чимось святим. Зараз же, коли він зв’язався з цією…». Далі ви можете продовжити самі. Коли чоловіки їх покидають, вони миряться досить швидко. Зазвичай заміж виходять, присвячуючи себе дітям, а потім онукам. Іноді приходять до мене на консультацію з проханням «повернути загублену вівцю в лоно сім’ї». Почуття ненависті до чоловіка не відчувають, ставлячись до нього як до пустотливої дитини. Загалом, чоловік у них десь збоку. На роботі вони вважаються непоганими фахівцями, але власної творчої ідеї у них немає. І по службі вони просуваються заради дітей, щоб можна було їм якомога більше дати.
За виховання дітей вже з перших днів їхнього життя Дбайлива Мати береться несамовито. Це догляд і виховання за системами, які, можливо, потрібні матері, але не потрібні дитині. Вампіризм проявляється досить рано. З бажаннями дитини, її потребами, здібностями і схильностями не рахуються. Виховання йде або шляхом примусу, або в умовах підвищеної моральної відповідальності. Основні виховні слова – «повинен» і «не можна». Жертви такого психологічного вампіризму згодом постійно розриваються між протиріччями «повинен» і «не можна». Але спочатку зовні все виглядає нормально. Дитина упокорюється і слухняно виконує волю матері, свідомо чи несвідомо прагнучи піти з-під її опіки. Іноді дитина ідеалізує матір, не помічаючи її вампіризму, виправдовуючи репресивні заходи, закриваючи очі на пекло у власній душі.
Вампіризм Турботливої Матері проявляється з усією силою, коли дитина, іноді доросла, починає наполягати на своєму. Оскільки Дбайлива Мати волі дитині не дає, вона не може задовольнити свої потреби, якщо не інстинктивні, то психологічні – ну, наприклад, потребу відчувати себе самостійною. Тоді дитина починає хворіти. А ми вже говорили про те, що практично всі хвороби виникають через те, що не задовольняється якась потреба. На рівні свідомості Дбайлива Мати переживає, але несвідоме її тріумфує. Ось вона, висока мета – вилікувати дитину.
Поки лікування ефекту не дає, її дії виглядають цілком виправданими. Це пошуки лікарів, ліків, екстрасенсів, біоенергетиків. Але якщо вона ненавмисно приведе своє чадо до лікаря, який зможе вилікувати його (тобто навчити правильно спілкуватися), то зробить все, щоб зірвати лікування. Адже, якщо дитина одужає, вона або піде від неї, або перестане віддавати їй свої психологічні соки. Вампір, позбавлений такого підживлення, починає відчувати себе гірше.
Використовуючи навички психологічного спілкування, зокрема, тут дуже допомагає психологічне айкідо, мої підопічні-донори починають відчувати себе краще, а вампіри обурюються і обіцяють «прийти і розібратися з цим Михайлом Юхимовичем».
А зараз хочу підбити підсумки. Гасло вампіра таке: «Я все зроблю для твого щастя за умови, якщо ти залишишся нещасним. Я все зроблю для твого одужання за умови, якщо ти залишишся хворим».
А тепер приклади.
Лікувався у нас в клініці хлопчик 14-ти років з неврозом нав’язливих станів. Я запросив його на заняття групи, де були тільки дорослі, але дав йому дозвіл в будь-який момент іти з занять і повертатися на них, не питаючи дозволу. Кілька разів він робив це, хитро і насторожено поглядаючи на мене, а потім намагався пояснити причину своїх виходів, але я переривав його пояснення: «Коли тобі це потрібно, виходь. Знаю, ти хороший хлопець і даремно туди-сюди не ходив би». Зрозуміло було, що йому не стільки потрібно було виходити, скільки перевірити мою щирість.
Через кілька днів від хвороби не залишилося і сліду. Коли я порадив матері дати хлопчикові більше свободи, вона категорично відмовилася. Пояснення просте: «Дай йому волю…». Через два тижні у нього знову почалося загострення. Тепер я вже знаю, якщо неврозом хворіють діти, лікування їх без впливу на батьків не має ніякого сенсу. А якщо займатися тільки з батьками, результату набагато більше. Причому чим менша дитина, тим більше уваги варто приділяти роботі з батьками.
Енергійна жінка 60 років, директор магазину, попросила, щоб я проконсультував її дочку 33 років, що знаходиться в стані затяжної депресії.
Історія хвороби була така. У родині дівчинку виховувала бабуся. Стиль виховання – «тепличний». З одного боку, тепличні умови, з іншого – бабуся ображала внучку, зневажливо відгукуючись про її зовнішність. Мати була в родині генералом, все робила для добробуту сім’ї. Жила вона, звичайно, для сім’ї. Їй самій нічого не було потрібно. Другою дитиною був для неї чоловік. Але основна увага, звичайно, зосередилася на дочці. Коли вона підросла, щоб якось поліпшити її зовнішність, було зроблено кілька пластичних операцій. Чесно кажучи, не думаю, що вони були потрібні.
Коли прийшла пора любові, хвора практично ні з ким не зустрічалася з двох причин: хлопці їй не подобалися, тому що були погано виховані, не цілком культурні (вплив «оранжереї»); вона відчувала себе непривабливою. І якщо хтось їй подобався, вона вважала, що шансів на успіх у неї немає (вплив образу бабусі). Ділового захоплення не було. В університеті вчилася легко, але без особливої цікавості. Тоді стан якось компенсувався. У неї було вузьке коло подруг, з якими підтримувала спілкування. Коли закінчила ВНЗ, почала працювати на нецікавій роботі. Вечорами висіла на телефоні, розмовляючи з подругами.
Поступово подруги повиходили заміж. Розмовляти телефоном не було більше з ким. З’явилося відчуття самотності. Коли їй було років тридцять, її консультував відомий психотерапевт з іншого міста. Він радив їй змиритися зі своєю долею, вважаючи, що все з часом стане на місце.
Деякий час вона відчувала себе добре. Але кілька місяців тому за нею став упадати молодий хлопець з серйозними намірами. Вона розхвилювалася. З одного боку, начебто треба вже вийти заміж, з іншого боку, він здавався їй вже дуже примітивним. Пригніченість наростала. До колишнього психотерапевта мати повезти її не змогла. Вона вибрала мене, повідомивши, що збирала про мене відомості, які виявилися сприятливими. Спочатку прийшла на бесіду сама, переконалася, що її особисте враження зійшлося з чутками, а потім привела доньку.
Переді мною сиділа істота, яка абсолютно не мала ніякого життєвого досвіду. Тільки гординя, депресія і тривога. Почалася наша бесіда сам на сам. Я проаналізував з нею дефекти її виховання. Трохи розповів про 3. Фрейда і про описані ним стадії розвитку сексуальності. Потім сказав, що ніхто з людей без сексу не живе. І якщо сексуальний потяг не реалізується, він витісняється у підсвідомість і проявляється в замаскованій формі в хворобах, а іноді в сновидіннях. Я запропонував їй розібратися в собі, щоб потім почати діяти.
Тут знову дозволю собі невеличкий теоретичний відступ. Можливо, про це необхідно було поговорити раніше.
3. Фрейд описав чотири стадії розвитку сексуальності. Але він вкладав у сексуальність дещо інший зміст. Він вважав, що будь-яке з‘єднання – дія любові, а будь-який розпад – дія інстинкту смерті.
Так ось, на першій стадії (до року), стадії орального канібалізму (oris – по-латині рот), сексуальний інстинкт проявляється смоктальним рефлексом. Для дитини це вигідно. Завдяки цьому інстинкту вона зберігає своє життя. У сексуально зрілої людини рот залишається ерогенною зоною, і зазвичай сексуальне зближення починається з поцілунків. Якщо сексуальність далі не розвивається, вона проявляється в орогенітальних (рото-статевих) контактах. Більш м’які форми цього недорозвинення – куріння, балаканина з надлишковими мімічними рухами, постійне жування, випивки.
Друга стадія (від року до двох років) називається стадією анального садизму (anus – по-латині задній прохід). Якщо відбувається затримка на цій стадії, може розвинутися один з варіантів гомосексуалізму. На третій стадії (чотири-п’ять років), фалічній (fallus – по-грецьки чоловічий статевий орган), у дітей з’являється потреба розглядати і гратися зі своїми статевими органами. Нічого страшного в цьому немає. Але якщо сексуальний розвиток затримається на цій стадії, може розвинутися такий розлад, як онанізм. І, нарешті, на четвертій стадії (14 років) людина досягає статевої зрілості.
Якщо такого розвитку не відбулося, необхідно розібратися, на якій стадії він затримався, допомогти собі дозріти. Тоді зникне необхідність хворіти.
Пацієнтка без моєї допомоги визначила свою балаканину як прояв недорозвиненої сексуальності.
В кінці бесіди я запропонував їй стаціонарне лікування, але вона відмовилася. Тоді ми домовилися, що вона буде відвідувати тренінгові групи. Коли вона йшла, я не помітив, що вона була схвильована.
На наступний день пролунав дзвінок матері. Вона заявила, що я образив її цнотливу дочку, «яка в своєму житті жодного разу ні з ким не поцілувалася, а я приписав їй збочення». Повідомила мені, що у дочки розвинулася важка депресія, загрожувала мені усілякими карами, якщо з дочкою щось трапиться.
Побачитися мені з дочкою ще раз вона не дозволила. Як там вони говорили, я не знаю, але погіршення стану дочки сталося в зв’язку з усвідомленням проблеми, а не в зв’язку з тим, що вона відчула себе ображеною. А якщо так, то у дочки з’явилася реальна можливість одужати, що не входило в неусвідомлювані плани Турботливої Матері. Ось вона і зруйнувала виконану лікарем роботу.
А це розповідь мого учня.
«Мене запросили додому оглянути хвору 35 років. Змучений вигляд показав, що у неї одна з форм істеричного неврозу. Історія досить типова в наші дні. Раніше це була звичайна сім’я інженера. Але чоловік круто пішов угору, моя ж пацієнтка стала відставати від нього, займаючись вихованням дочки і веденням домашнього господарства. Вона продовжувала працювати на виробництві, але побут її з‘їв. Перестала стежити за собою, розтовстіла. Чоловік почав соромитися показуватися з нею на людях, втратив до неї інтерес як до жінки.
Хвора зрозуміла претензії чоловіка. Стала обмежувати себе в їжі, краще одягатися, але він не оцінив її старань. В результаті особливого режиму харчування у неї з’явилися болі в шлунку. Лікарі безуспішно лікували її. Вона почала говорити, що так більше жити не зможе і покінчить життя самогубством.
Намагалася стрибнути після чергового скандалу з десятого поверху, але чоловік її втримав. З цього часу він почав ставитися до неї м’якше, але позиції своєї не змінив. Схильність до істеричних реакцій у пацієнтки виявлялася і раніше. Так, коли дочка отримувала двійку, вона погрожувала покінчити життя самогубством.
Чоловік запитав мене, чи дійсно вона може покінчити життя самогубством? Я відповів, що тільки з необережності. Ми стали займатися з нею за системою психологічного айкідо. Вже через тиждень вона приступила до роботи і стала відвідувати групу. Але в цей час зателефонувала її мати і вилаяла мене. Я запропонував їй зустрітися і розібратися, але отримав категоричну відмову. Вона була вкрай ображена тим, що я не визнав її дочку хворою.
Вимагала, щоб я сказав чоловікові, що та тяжко хвора, бо після бесіди зі мною чоловік став приділяти їй менше уваги, загрожувала зжити мене зі світу, якщо з дочкою щось трапиться. Розмова мені, звичайно, була неприємною, але особливої тривоги не викликала, тим більше що успіх був очевидний. Я на тиждень поїхав у відрядження. У перший день після мого приїзду мати пацієнтки зателефонувала мені і повідомила, що її дочка померла і відразу повісила трубку. Не буду описувати свого стану. Через кілька днів я подумав, що тут щось не те. В кінцевому підсумку з’ясувалося, що з моєї пацієнткою нічого не сталося. Звичайно, на заняття до мене вона більше не приходила».
Гарна ілюстрація до твердження про те, що Дбайлива Мати все зробить для того, щоб її дитина залишилася нещасною. Думаю, що у пацієнтки мого учня ще будуть неприємності. Шкода, адже який щасливий випадок був пропущений! Але тоді без психологічного підживлення залишилася би Дбайлива Мати. Адже на перших етапах у дітей, що одужують, розвивається неприязнь до батьків. Потім все проходить.
Турботливі Матері також блокують розвиток своїх синів.
Одна мати перешкоджала зустрічам свого сина-студента з дівчатами. Казала йому, що головне – це навчання, а дівчата можуть його погубити, як погубили його батька. Він дійсно багато вчився і з дівчатами не зустрічався. Але коли у нього з’явилася можливість перейти в більш престижний ВНЗ, де освіта була набагато кращою, мати люто перешкодила цьому, знову ж таки посилаючись на те, що там його погублять жінки. Без коментарів ясно, що найменше її хвилювала доля сина. Просто вона боялася залишитися сама.
Чи бувають Турботливі Татусі? Звичайно, бувають. І тут річ у тому, що не налагоджені сексуальні стосунки, і в скандалі зі своїми дітьми вони отримують збочене сексуальне задоволення, як і Турботливі Матері.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
