Дім, де панує любов та турбота: На Франківщині діє дитячий будинок сімейного типу

В дитячому будинку сімейного типу Василя та Світлану Приймаків, що віднедавна мешкають у Городенці, панує дружня атмосфера.
Нині й одну дитину виростити непросто. А тут — восьмеро! На своїх і чужих дітей не ділять: двох народили, ще шістьом — за прийомних батьків. Працюють 25 годин на добу. Це про Василя та Світлану Приймаків, що віднедавна мешкають у Городенці. В їхньому дитячому будинку сімейного типу панує дружня атмосфера, пише газета Голос України.

Фортеця доброти

Цьогоріч Міжнародний день сім’ї для Приймаків став особливим. Служба у справах дітей Городенківської РДА організувала їм свято в Центральній районній бібліотеці. Музичні вітання, майстер-клас, інтерактивний тренінг, ігри та конкурси. Діти отримали невеличкі подарунки та набори для сімейного дозвілля.

Віднедавна родина мешкає у просторому двоповерховому будинку, який районна влада придбала для них за субвенцію з державного бюджету. Є всі побутові умови, садок і квітники. Та й за околицею — краса й роздолля: навкруги поля, луги. Діти ходять до школи далеченько, бо хата за містом, але звикають.

Знайомство з Городенкою у Приймаків розпочалося з бібліотеки, куди мама водить дітей гуртом. Там же займаються в Англійському клубі, що його проводить американська волонтерка Дарія Ґрей.

Старші діти Приймаків — уже студенти. Дарина — третьокурсниця Івано-Франківського медуніверситету. Успішна, старанна, має стипендію — важливий додаток до сімейного бюджету. Намагалася також працювати, але зосередилася на навчанні, щоб мати належну базу для майбутнього. Дуже любить медичну справу, долучається до студентських проектів. Призерка предметних олімпіад.

Друга донечка Ірина закінчує місіонерську школу під Києвом. Навчалася в коледжі. Захотіла працювати в християнських недільних школах, то освоює навики роботи з дітьми. Має організаторський хист, любить проводити свята.

Старший із прийомних дітей — 21-річний Сергій — другокурсник Київського національного університету імені Шевченка. Глава сім’ї навчив хлопця будівельної справи. А що сам музикант, то й синові передав своє захоплення. В коледжі хлопець здобув фах фельдшера, але перемогла творчість. Складає пісні, читає реп. Батьки намагалися втілити його мрію, то й не перечили. Молодші діти дослухаються до брата як до авторитетного порадника.

А ще є десятикласниці Марійка і Софійка, семикласник Валентин, четвертокласники Денис та Даринка. Діти з двох сімей, де батьки позбавлені батьківських прав. Взяли їх із Полтавського дитбудинку ще маленькими.

Доньки підтримали ідею
«У 2008 році ми з чоловіком стали думати про створення прийомної сім’ї як батьки-вихователі, — розповідає Світлана Анатоліївна. — Зібрали необхідні документи, було багато комісій, перевірок, обстеження матеріальних умов… Поставили умову, щоб наші діти не заперечували. Даринці тоді було майже 11 років, Іринці 9. Дочки самі виявили бажання мати ще братиків-сестричок. Ми пройшли відповідне навчання. На той час на Івано-Франківщині не було приміщення для створення будинку сімейного типу з необхідними побутовими умовами. Ми почали шукати й так опинилися в 2010-му аж на Полтавщині. Спочатку взяли трьох дітей від однієї мами, потім Сергійка — найстаршого сина, а через рік — Дарину й Дениса, рідних між собою».

Приймаки жодного разу не пошкодували про своє рішення. Хоч було нелегко: і фізично, і психологічно. Довелося навчати дітей елементарних навичок, навіть — як їсти, жувати, а не ковтати. До п’яти років малі не розмовляли. Батьки не вдавалися до якихось спеціальних заходів, не залучали лікарів, самі — за логопедів і психологів.

«Працюємо 25 годин на добу»
Отак, рік за роком, день за днем — клопітка праця заради того, щоб забезпечити малечі фізичний та інтелектуальний розвиток, створити сімейний затишок і прищепити відчуття єдиної родини… Батьки не планують зупинятися.

«У нас уже склалися певні правила. Якщо прийде дитина, яка досі жила вільно, треба починати все заново. Сім’я — це теплі стосунки, любов, розуміння, емпатія, певні домовленості. Навіть коли нас нема поруч, знаємо, що діти рухаються у правильному напрямку. Намагаємося обмежити їхні ризики, негативні емоції. Й одночасно готуємо їх до дорослого життя, з усіма складнощами й викликами», — стверджує пані Світлана. І додає: «Насильно не можна виховати щось добре. Наче й прагнеш, стараєшся, а може вийти протилежне. Дитина має визначитися сама, дозріти думкою. Може бути затримка в часі, але головне — не нашкодити. В сім’ї нема вихідного. Намагаємося в неділю не працювати, а гуртом цікаво провести час. Навіть на літній відпочинок хочемо разом».

Сімейні вечори проводять за співами, читанням, малюванням. Прищеплюють християнські цінності. Разом переглядають та обговорюють фільми. Останній — «Вельветовий кролик». Наче дитячий, але глибоко психологічний. Мама навчила дівчат плести гачком. Сама обшиває дітей. Прагнуть із чоловіком розвивати дитячі таланти. Валентин, приміром, за прийомним татом і собі пробує грати на гітарі, гарно співає. Вже пройшов прослуховування в музичній школі.

«Нас тепло прийняли в Городенківській ЗОШ № 2. Директор Володимир Скляр турбується про дітей, а завуч Ольга Іванишин постійно телефонує, цікавиться, як діти адаптуються. Денису потрібне інклюзивне навчання. Допомагають і Служба у справах дітей, Центр соцслужб для сім’ї, дітей і молоді», — підсумовує Світлана Приймак.

Із приходом весни на городі та в саду є робота. Глава сімейства має мотоблок, то міська влада пішла назустріч — виділила землю для обробітку. Хоч головне все ж — діти: і підлікувати треба, й одяг придбати.

Приклад на майбутнє
На урочисте відкриття закладу прибули начальник Служби у справах дітей ОДА Іван Ковалик, голова райради Іван Мандич, керівник апарату РДА Степан Михайлюк, заступник голови міськради Роман Григорів.

«Із поняттям дому та сім’ї пов’язані перші уявлення про світ, любов, турботу. Родина — це найдорожчі й близькі люди; місце, де чекають і люблять, незважаючи на характер, витівки чи невдачі. Дуже важливо діткам, позбавленим батьківського піклування, побачити модель сім’ї, з якої вони можуть брати приклад у майбутньому своєму житті», — стверджує начальник Служби у справах дітей Городенківської РДА Андрій Цюмпала.

Розповідає, що потреба в будинках сімейного типу велика. Від початку року 13 батьків позбавили прав опіки над дітьми. Ще 4 справи перебувають на розгляді в суді. А нещодавно трапилася неприємна історія з одним із опікунів. Жінка била підопічного, з неї зняли право опіки.

Розповідаючи про Приймаків, керівник наголошує на порядності подружжя. Взяли дітей з педагогічною занедбаністю і дають собі з ними раду, виховують на християнських цінностях. Познайомилися, коли пані Світлана приїжджала торік на оглядини придбаного приміщення під майбутній будинок сімейного типу. На Полтавщині в них завершувався договір оренди наданого житла.

Перш ніж запросити сім’ю до Городенки, треба було все продумати й передбачити. Довелося й комунальникам пояснити особливість функціонування ДБСТ. Досвід придбання такого житла мали: позаторік купили дві квартири для дітей-сиріт. А от така родина в районі облаштувалася одна.

Переїзд дався Приймакам непросто. Дорого стало перевезти за сотні кілометрів речі, хоча брали тільки необхідне. Документи одразу не надійшли, то з державними виплатами попервах було сутужно. Андрій Цюмпала звернувся до підприємців, духовенства, добрих людей. Допомогли коштами, продуктами. Залучають сім’ю і до спільних заходів. У квітні їздили до Івано-Франківська на виставу «Аффабель». Треба ж підтримати подружжя, яке взяло на виховання дітей і не зупиняється на цьому.

РЕКЛАМА:
загрузка...