Як будувати відносини з поколінням Z: 10 порад

Наймолодше покоління сучасного світу — це покоління Z (iGeneration, постміленіали), яке народилися пізніше за Інтернет (1995+; 2000+), і не уявляє свого життя без нього.

Для довідки: теорію поколінь було розроблено 1991 року Нілом Хоувом та Вільямом Штраусом. Вона описує цикли поколінь (сукупність людей, що народжуються в певний період часу — прим.ред.) у США, але наразі цю теорію застосовують в усьому світі.
Дізнатися детальніше про особливості покоління Х, міленіалів та покоління Z можна в нашій статті «Теорія поколінь (x,y,z)»
​ Як знайти підхід до сучасних дітей? Які їхні потреби? Пошуками відповідей на ці запитання займаються не лише батьки, а й педагоги та психологи.

Сьогодні ми вирішили поділитися з вами порадами сімейного та дитячого психолога Світлани Ройз (мами двох дітей, автора багатьох посібників з сімейних стосунків («Практическое ребенковедение») та дитячих книг). У своїй колонці для журналу НВ вона ділиться роздумами про покоління Z і дає корисні рекомендації дорослим, як правильно вибудувати відносини з його представниками. Пропонуємо ознайомитися з ними:

1. Пам’ятайте про те, що покоління 2000-х — це покоління більшої швидкості. У сприйманні інформації, в діях, навіть в обмінних процесах. Хороша новина — ці діти вловлюють інформацію швидше, ніж ми навіть закінчимо речення. Вони здатні більш об’ємно підійти до рішення. Погана новина — їм нудно. Вони швидко перемикають увагу, і така «кліповість» не дає можливості сконцентруватися на чомусь одному. Пересичення інформацією викликає в них втому. Багатьом дітям, народженим після 2000 року, нецікаві мультфільми нашого дитинства, книги. Вони не відповідають їхньому темпоритму.

2. Дітям цього покоління дістався світ з величезною кількістю віртуальних стимулів. Реальному світу все складніше конкурувати з віртуальним. Ми не можемо вилучити в дитини планшет, але важливо доповнювати його своєю близькістю та реальними заняттями творчістю, спортом. Велику частину інформації діти отримують з візуальних джерел, часто на шкоду іншим каналам сприйняття. За фактом — на шкоду стимулюванню інших відділів мозку. Тому чим більше дитина зможе торкатися, відчувати аромат, щільність, температуру, чим більше здійснювати рухів, тим більш інтегрованим, гармонійним буде її розвиток.

3. У дітей цього покоління частіше відбуваються панічні атаки та депресії. Вони живуть у дуже швидкому світі, в якому найважливіша навичка — адаптивність. Ми ні до чого не можемо заздалегідь підготуватися і підготувати їх. З одного боку, це покоління менше прив’язане до власності, до оформлення стосунків. З іншого — воно більш тривожне, і нам важливо своєю стабільністю допомогти їм хоча б в дитинстві опертися на нас. Наша присутність, наша стійкість створює для них відчуття безпеки.

4. На них не діє авторитарний стиль виховання. Це покоління дітей добре бачить різницю між авторитарністю та авторитетністю і йде за авторитетами. При цьому їм дійсно все одно, який у інших людей колір шкіри, з якої вони країни, якою є їхня сексуальна приналежність. Ера інтернету робить їх більш відкритими.

5. Дітям 2000-х складніше даються навички самопідтримки й емпатії, їм дуже важлива близькість. У людському мозку є області, пов’язані з прихильністю, з близькістю. У цих частинах мозку активізуються рецептори окситоцину і вазопресину — біологічних речовин, які впливають на формування почуття безпеки, близькості та підтримки.

Вони активізуються в досвіді ігр та емоційного контакту з дорослими. Завдяки їм у ранньому віці формуються навички самопідтримки. Опановуючи їх, дитина або підліток може впоратися зі складними ситуаціями.

Крім того, саме з цими частинами мозку пов’язане відчуття жертовності або, навпаки, впевненості в собі. Сучасне покоління часто позбавлене ігор з батьками, ігор у дворі, їхнє сьогодні замінюють профільним навчанням, де ці частини мозку не надто активні. Не активізуються вони й тоді, коли дитина спілкується в соцмережах. Тому нинішнє покоління дітей — ще й дуже самотнє покоління.
​ При величезній кількості зовнішніх контактів їм важлива наша близькість. Тому що близькість їм замінюють лайки, а любов — гордість від віртуального визнання. Це покоління більш нарцисичне. І часто ми самі їх до цього стимулюємо.

6. Ще одна риса народжених після 2000-х років — страх пропустити щось у віртуальному світі. Телефон стає продовженням їхнього тіла. Вони знімають блокування екрану — не для того, щоб відповісти на повідомлення, а щоб перевірити, чи не пропустили чого. Це — ознака тривожності. Віртуальний світ пропонує безліч стимулів, з якими складно конкурувати реальному світу. А нам важливо допомогти їм утриматися в реальності.

7. Нове покоління батьків вже вміє любити, але не завжди вміє виховати. Нинішні батьки не знають, хто такий лікар Бенджамін Спок, яким зачитувалися їхні власні батьки. Їх уже не потрібно переконувати в тому, що бити дітей не можна. Батьки знають, що таке теорія прихильності, вони уважні до почуттів і потреб дітей. І це чудово. Але ми спостерігаємо і зворотний процес. Багато батьків так бояться зробити помилку, що не враховують, як дітям важливий баланс — чуйності, свободи та відчуття меж. А це загрожує відсутністю знань про те, як влаштований світ і відносини в ньому, нерозумінням своєї ролі та меж своїх можливостей і може призводити до невпевненості в собі, егоїзму та інфантилізації.

8. У дітей покоління 2000-х інакше проявляється поведінка в конфлікті. Сучасним батькам важливо дбати про свій авторитет для дитини, інакше їм доведеться спиратися на авторитарність, а це програшна стратегія. Це покоління гіперчутливе, і ці діти часто провокують, щоб ми виявили свої справжні почуття.

9. У роботі з конфліктами підлітків і підлітків з дорослими ефективним є метод ненасильницького спілкування. Важливо усвідомлювати, чого ж ми хочемо, не перекладати відповідальність за свої почуття на інших і вчитися без претензій доносити інформацію про свої потреби близьким.

І важливим є розуміння, що ознака дорослої людини — вміння зберігати терпіння та психологічну стійкість.
​ 10. На відміну від дорослих, сучасні діти прямо говорять про свої потреби, і нам варто вчитися цьому в них. А їх, навпаки, навчити коректності та дбайливого ставлення до іншої людини. Нам важливо навчитися не боятися сильних емоцій дітей. Так, їхні радість, гнів, страх можуть проявлятися більш яскраво, ніж у нас. Так само, як і глибокі запитання — про смерть, про любов — вони почнуть ставити раніше.

Світлана наголошує:

«Коли я запитую в підлітків, що найважливіше ви хотіли б донести до дорослих, відповідь така: вірте в нас. І не порівнюйте нас з собою, ми — інші. Так, така відповідь могла бути в усі часи. Але вони дійсно відрізняються від нас.»

Сподіваємося, поради Світлани Ройз допоможуть вам краще зрозуміти свою дитину, її потреби та особливості. Мудрості вам та наснаги!

РЕКЛАМА:
загрузка...