Нещодавно в Гончарівському, що на Чернігівщині, проводився наймасштабніший в історії вітчизняного війська збір оперативного резерву. Одночасно 1100 резервістів прийняли участь у навчаннях окремої танкової бригади. Всі вони мають досвід бойових дій
Слово «резервіст» з’явилося на слуху українських військових 2006 року. Саме тоді у Збройних Силах України було впроваджено службу у військовому резерві. За задумом, саме такі військовозобов’язані, які мають відповідну підготовку і досвід, за потреби дозволять швидко наростити укомплектованість військових частин особовим складом та забезпечити їхню готовність до виконання бойових завдань.
Перший день збору з резервістами розпочався зі стройового огляду, де командири змогли, як вони самі кажуть, «подивити в очі» кожному. Далі — прийом зброї та штатної бойової техніки, а вже наступного дня — інтенсивні заняття. Тут контрактників, мобілізованих чи резервістів не розділяли — всі тренувалися у складі підрозділів, екіпажів чи обслуг. А вже на п’ятий день зборів розпочалися бригадні тактичні навчання з бойовою стрільбою. За легендою навчань, «східні» вдалися до наступу із наміром прорвати нашу оборону. Підрозділи бригади мали зупинити противника.
У розпалі навчань Гончарівський полігон гуркотів усією потужністю бригади. По умовному противнику працювали танки, ствольна та реактивна артилерія, його ретельно «прасувала» армійська і штурмова авіація. У кожному підрозділі чи екіпажі до третини складу становили резервісти.
Після потужного вогневого удару по противнику підрозділи почали пересування. Підвезти мене до нових позицій погодилися військові медики на «санітарці». На окремих ділянках уздовж дороги — вирви від розривів снарядів, у повітрі — запах пороху. Поруч зі мною резервіст — лейтенант медичної служби Юрій Баранов.
— Свого часу я закінчив університет імені Богомольця і 2014 року, коли на Сході України розпочалися бойові дії, пішов до військкомату, — розповідає лейтенант. — Осінь того ж року провів у складі медичного пункту 24-ї бригади на Луганщині. Демобілізувався навесні 2015-го. А коли мені запропонували службу в резерві, відразу погодився. Війна ж не закінчилася, хтозна, може, необхідно буде знову стати на захист України, а служба в резерві дає можливість підтримувати набуті навички. Я одразу підписав контракт на 5 років служби в резерві. До того ж є бонус (посміхається) — 2,5 тисячі гривень щороку в разі своєчасного прибуття на всі збори.
За словами Юрія, в казармі чи навчальному класі резервістам сидіти не довелося. Вже на другий день вони бігали полігоном.
Вмотивованість резервістів, що проходили збір, навіть дещо перевищила сподівання командування. Протягом всього часу перебування у бригаді вони добре зарекомендували себе, а кількість тих, хто думав, що приїхав трохи розвіятись на свіжому повітрі, становила не більше одного відсотка. Ветерани АТО охоче ділилися власним бойовим досвідом із тими, хто його поки що не має. «Нам, можливо, ще доведеться йти разом у бій», — говорять вони.
Як не дивно можуть прозвучати ці слова, але всі, з ким я спілкувався, а їх було чимало, жодного разу не поскаржилися на побутові умови чи труднощі під час навчання. Проблеми, про які говорили резервісти, стосувалися іншого: когось призначили не на ту посаду, яку передбачає спеціальність бійця, когось не влаштувала організація підготовки навчань. В одному з механізованих підрозділів хлопці зізнаються: їхній командир був не на висоті. Він не організував належним чином підготовку, а його окремі рішення тим, хто пройшов війну і добре знає, що потрібно робити для ефективних дій підрозділу, були незрозумілі. Попри це, більшість відгуків були позитивними, і близько 80% резервістів заявили, що в разі суттєвого ускладнення обстановки на Донбасі вони прийдуть до війська.
Десятиденні збори резервістів закінчилися словами вдячності від командування та відзначенням кращих. Близько трьохсот резервістів та військовослужбовців бригади отримали медалі, нагрудні знаки та грамоти. «Усі завдання виконані, попри стислий термін проведення навчань», — підсумував хід маневрів комбриг.
Роман ТУРОВЕЦЬ
Іноземний досвід
Найбільш показовий світовий приклад ефективності служби в резерві — Збройні сили Швейцарії.
При 7,4 млн населення Швейцарія має доволі значні мобілізаційні ресурси, які становлять 1,7 млн осіб. За дві-чотири години Швейцарія здатна розгорнути з 22-тисячної армії мирного часу 650-тисячну, а за дві доби — 1,7-мільйонну армію, добре навчену, організовану і озброєну.
Кадрових військових у країні близько 9000, переважно — в авіації. Тих, хто перебуває на службі і перепідготовці, — близько 10–15 тисяч одночасно. Солдати викликаються на 90 днів у школу рекрутів. По її закінченні держава видає бійцю особисту зброю з двома повними магазинами, три комплекти форми на всі пори року, спорядження, бронежилет і шолом, з якими він повертається додому.
До 32 років рядовий за 10 років вісім разів удосконалює свої навички на зборах тривалістю три тижні, до 42 років — тричі по два тижні, до 50 років — 1 раз два тижні. Як тільки йому виповнюється 51 рік, чоловіка офіційно звільняють з армії, забирають гвинтівку, пістолет і дарують споряджений помповий дробовик і мобілізаційне розпорядження — на випадок тотальної мобілізації.
Джерело:
http://na.mil.gov.ua/33718-rezervisti-priskoryuyut-temp-naroshhuvannya-boyezdatnosti-vijska
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
