Плюс тридцять, черга до лотка з морозивом. Дочекалася, купила останній фруктовий лід. Голос з-за спини:
– Тату, я не хочу пломбір, я теж хочу фруктовий лід!
Продавець, молоденький хлопчина років сімнадцяти, розвів руками. Я почула наростаючий гул, який плавно перейшов у плач, чиясь рука опустилася на моє плече, бас у вухо:
– Жіночко! Поступіться дитині фруктовим льодом!
Обернулася. Чоловік років тридцяти дбайливо притискав до себе свій скарб років п’яти, однією рукою він витирав йому сльози, другою тягнувся до мене у вимогливому жесті.
Вибачилася, боязко посміхнулася, відмовила і пішла до найближчої лавки, щоб провести п’ятнадцять хвилин в тиші і поїданні ласощів.
– Жадібна тітка, – чоловік біля лотка пояснив дитині, – жадібна і страшна тітка. Нічого, народить – зрозуміє! Зайчику, давай я тобі три мороженка куплю? Не плач тільки!
Я викинула обгортку в урну для сміття і присіла. Повз мене гордо прошкандибав турботливий татусь, ведучи за руку щасливо усміхнене чадо. Довелося знову встати – підібрати обгортку від пломбіру, недбало кинуту ними в мою сторону.
Фруктовий лід … Давно його не їла – дочка була на грудному вигодовуванні, не ризикувала. Потім зима, коли про морозиво зовсім не думалося. І ось, нарешті, весна, тепло. Як вчасно лоток з морозивом попався на очі! Шкода, що фруктовий лід останній виявився – все скупила б.
«Народиш – зрозумієш!» – скільки ж разів я чула цю фразу!
Вперше ще років вісім тому, коли погодилася скласти компанію сестрі і племінниці. Парк відзначав день народження, обіцяли багато конкурсів, призів та сюрпризів для дітей.
Один з епізодів нагадав швидше сцену з фільму жахів, ніж дитяче свято: бідолаха-клоун з оберемком льодяників безпорадно озирається на всі боки в пошуках порятунку – навколо нього стискалося кільце дітей з простягнутими руками. Коли стало ясно, що дітей більше, ніж цукерок, до дітей приєдналися батьки.
Шум, гам, гвалт, дві завзяті матусі вчепилися один одному у волосся, ділячи останню цукерку. Ті, кому не дісталося солодощів, вили і намагалися відібрати у більш успішних конкурентів.
Однією з дам, які приймали участь в бійці, була моя старша сестра. Вона, з виглядом переможця, вручила льодяник своїй доньці. «Народиш – зрозумієш!» – чомусь сказала сестра мені, звернувши увагу на мою обвислу щелепу.
Слідом, поки ті, хто програв зализували рани, а переможці гризли цукерки, пішли дивні міркування про те, що раз її дочка захотіла цукерку, то сестра зобов’язана була її добути в нерівному бою. Відняти, вкрасти, відвоювати … Вона перебрала всі варіанти, крім одного: купити аналогічну в магазині.
«Народиш – зрозумієш!» – з надривом волала жінка, яка вирішила змінити своєму грудничку підгузник в трамваї. Вона кричала це не тільки мені, зігнаній з місця, а й іншим. Тим, хто обурився.
Старий предмет гігієни, який виливає неймовірне амбре, вона вручила особливо агресивному обуреному пасажиру. Дала прямо в руки.
Найцікавішим було те, що вийшла жінка на наступній зупинці, поруч з торговим центом, в якому кімната матері і дитини була точно. А ми так далі і їхали, зібравши по вагону трамвая вологі серветки для постраждалого пасажира. якому дістався брудний підгузник.
«Народиш – зрозумієш!» – докоряла мене двоюрідна сестра мого нареченого, якій я не дала гроші на дитяче харчування. Справа в тому, що я точно знала що напередодні її молодий чоловік закупив необхідне – йому дав гроші мій наречений, і вони разом купили суміш для вигодовування.
У магазинах, в поліклініці, в поїзді … «Народиш – зрозумієш!» Навіть моя мама підключилася до цієї істерії, почавши натякати, що непогано було б допомогти сестрі і племінниці пережити розлучення не тільки морально, а й матеріально: ми з чоловіком мали віддати свої путівки на південь.
У племінниці стрес розлучення батьків, їй необхідно було відпочити. Їй, а не нам, людям, які тоді тільки-тільки одружилися і не стали витрачати гроші на організацію весілля, а замість цього зібралися відпочити удвох.
«Народиш – зрозумієш!» – кинула мені мама, стиснувши губи. Її трясло від образи за старшу дочку і внучку.
Того самого «народила» я чекала з острахом: а раптом і я пізнаю прихований сенс цього виразу – «Народиш – зрозумієш!» – і теж почну битися за льодяники і вимагати особливого до себе ставлення?
Народила. Видихнула. Нічого не змінилось. Хіба що тільки з родичами ми стали спілкуватися набагато рідше, в цілях економії сімейного бюджету і нервових клітин.
Народивши сина, я нічого не зрозуміла. З того, що повинна була б зрозуміти. «Не розсмакували з першого разу!» – підколов мене чоловік і запропонував народити другу дитину.
Народила доньку. І все одно не зрозуміла.
Мої діти не кричать в громадських місцях і не потребують відпочинку за чужий рахунок. Їм не потрібні безкоштовні льодяники, а мені – бонуси за їх народження.
Навіщо? Житло у нас є. Робота, діти в садочку. На пенсію самі заробимо, відкладемо. Зараз виплачуємо кредит за дві невеликих студії дітям.
Але відповідь на питання, та сама – що ж я повинна була зрозуміти? – я так і не отримала. «Народиш – зрозумієш», – говорили вони. Народила. Не зрозуміла. Чоловік каже, що воно на краще, раз не зрозуміла.
Поки я сиділа і все це згадувала, та дитина, якій я не віддала останній фруктовий лід, розважала себе тим, що штовхала голубів під схвальний сміх тата. Так. Має рацію чоловік – добре, що я так нічого і не зрозуміла.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
