ЩО ТАКЕ ВІЙНА СЛОВАМИ СОЛДАТА:
Це коли у дружини вашого побратима День народження, а весь взвод зібрав гроші, щоб він купив їй золотий ланцюжок і кулон.
Це коли ти п’єш вранці з товаришем чай, а в обід дізнаєшся, що він загинув.
Це коли невіруючі люди хрестяться і дякують Богові після кожного розриву міни, що в них не потрапило.
Це коли твоя церква думає правильно чи не правильно допомагати солдату, який воює зі зброєю в руках, в той час, як грішні люди продають своє майно і ризикуючи життям привозять продукти, медикаменти та теплі речі на фронт.
Це коли приїжджаєш додому і здригаєшся при будь-якому різкому шумі.
Це коли просипаєшся серед ночі і шукаєш поруч свій автомат.
Це коли автоматично вдивляєшся в номери автомобілів і намагаєшся розгледіти хто сидить в салоні.
Це коли починаєш плакати, коли чуєш від дворічної донечки слова: “Тату, приїжджай!”
Це коли їдеш додому і годину стоїш в формі з піднятою рукою на трасі і ніхто не зупиняється. А ти в цей час думаєш, а чи варто далі воювати або нехай ці люди побачать, що таке війна.
Це коли хочеш заплакати, а сліз немає.
Це коли від горілки гине не менш людей, ніж від куль.
Це коли тобі дзвонять колишні друзі і питають: “а навіщо ти туди пішов?”
Це коли ти два тижні не можеш помити ноги, вологі серветки закінчилися і добре, коли є сніг.
Це коли твоя дружина каже крізь сльози: “милий, як тебе не вистачає”, але при цьому просить не здаватися.
Це коли, коли, коли…
Це коли ти ковтаєш власну кров, але так само не здаєшся…
“Це коли собака у машині відчуває небезпеку швидше за сам запуск ворожих мін… І ти починаєш вірити цьому псу більше, ніж собі самому…
Це коли просять хлопці оптику чи теплик, ти приходиш до небідного друга, а він каже “Вибач, старий, але не зараз, я запланував покупку собі нового авто”…
Це коли не везеш хлопцям принципово алкоголю, а, потрапивши до них на нулі і побачивши все, перше бажання – просто набухатись…
Це коли, перед кожною локацією чи волонтерською поїздкою, обіймаєш дружину, дітей і маму зі словами “Все буде добре!”, але про всяк випадок обіймаєш і цілуєш як востаннє…
Це коли ти почув глухий звук, побачив дим, їдеш на позиції і розумієш, що їдеш в нікуди…
Це коли ти точно знаєш – там ворог, тут друг. Не те, що на волі…
Це коли знайомі по інтернету за принципом кругової поруки, і не знайомі в реальному житті люди довіряють один одному не лише тисячі євро а й власні життя…
Це коли на запитання: “За кого і для чого ти там?” згадуєш обличчя кожного, кого похоронив і очі автоматично наливаються кров’ю…
Коли, про всяк випадок, залишаєш один патрон для себе, а Ф1 – це джекпот…
Коли, наперед знаючи напрямок руху і ситуацію в точці призначення, домовляєшся в екіпажі, хто за ким змінює вбитого водія…
Коли розумієш, що “після” більше ніколи не станеш таким, як був “до”…”
Андрій Мальків
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
