Тіло – ​у льох, «убивцю» – ​під поїзд, справу – ​в шухляду

Чим так налякала кадебістів українська художниця Алла Горська, що її ліквідацію спецслужби планували настільки ретельно, немов перед ними стояла загроза вседержавного масштабу?

М’яч-череп влучив у саме серце
Такі люди народжуються невипадково і в невипадковий час. Будь Алла Горська нашою сучасницею, вона стовідсотково стояла б першою і на протестах на Майдані, і поряд із воїнами на передовій. Але 1960–ті роки — не менш буремний період для України. Загроза поплатитися життям за свою патріотичну позицію була куди реальнішою, ніж навіть на фронті.

Дослідження місць масових розстрілів були для художниці й однодумців справою честі. Поруч із Аллою Горською (справа) — ​Іван Драч.
До української столиці сім’я Горських потрапила після блокадного Ленінграда та евакуації до Казахстану. Батько — очільник кількох кіностудій, мати — педагог і художник. Зразкова партійна родина. Однокурсники пригадують: коли Алла вчилася в інституті, то її на заняття возила машина. У чітко визначений час до неї щодня приходив шофер і приносив бутерброди: «Аллочка, врємя, тєбє сейчас надо кушать».

Російськомовна, вона швидко опановує українську, хоча акценту так і не позбулася.

І ось їй ледь за тридцять, вона художник, живе ніби як усі. Таких жінок навкруг тисячі. Але, окрім пензля і мольберта, захоплюється історією. Багато читає сама, спілкується з науковцями, літераторами, бо ж історія значну частину інформації приховує між рядків. У місті, яке на початку 1960–х аж пашить духом національного відродження, дівчина швидко знаходить друзів, які дають їй такі відомості. Спільно з ними Алла організовує Клуб творчої молоді «Сучасник». Там і Василь Стус, і Василь Симоненко, Іван Світличний, Євген Сверстюк. Російськомовна, вона швидко опановує українську, хоча акценту так і не позбулася. Друга Євгена Сверстюка завжди називала Євґєном.

Читайте також  8-річний хлопчик з Франківська написав власну колядку (відео)

Якось у їхню спілку принесли моторошну новину: в Жовтневому палаці, де вони засідали, до війни була катівня НКВС. Про це випадково розповів одному із членів клубу старенький комендант будівлі і навіть показав місце колишніх камер. Тепер там облаштований гардероб. І ніде про це ані слова…

Згодом Алла з товаришами дізнаються про велетенську братську могилу закатованих у 30-х роках сталінським режимом «ворогів народу» у Биківні (північно-східна околиця Києва), про яку теж ніхто ніколи і ніде не говорив. Поїхали туди. Весна, оксамитові пагорби, травичка, пасуться кози, хлопчаки ганяють у футбол. Придивилися, а замість м’яча у них череп! Місцевий дідусь за чарку розповів, як енкаведисти від літа 1936-го й до початку війни ховали тут своїх жертв. Алла відійшла за дерево, прихилилася до кори головою і заплакала. «Уявіть собі, — ​показала в бік поховань, — ​ми — ​там… Ми ж усі там можемо бути…»

Пізніше друзі віднайшли невідомі могили закатованих ще у кількох місцях на Київщині. Що робити зі своїми відкриттями, ніхто з них не знав. Тож для початку про свої знахідки написали до Київради, аби оприлюднити ці дані та облаштувати поховання, як годиться. Відповіді не отримали, натомість… потрапили під приціл КДБ. Василеві Симоненку ці знання коштували життя. На допиті в міліції у Черкасах його жорстоко побили, і поет помер. Горській кілька разів погрожували по телефону. Клуб творчої молоді закрили.

Вітраж Горської секретар парткому розбив молотком
Алла зосереджується на власній творчості. Вона на той час уже стала дружиною художника Віктора Зарецького. Якось їй замовили масштабну роботу: у Київському університеті оформити вітраж «Шевченко. Мати». Замовили його до 150-ліття поета. Рік вона з помічниками працювали на хитких риштуваннях і протягах.

Читайте також  Яку компенсації отримають країни, які постраждали від російської агресії

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

РЕКЛАМА:

Джерело.