Часто чую трохи зневажливе: “А, то ви самі зробили, а чого дороге таке?…” – прикарпатка про свій мікробізнес

Знайомтесь – Стефурин Галина. Виготовляє бантики, пов’язки, резинки, обручі,  шпильки для дівчаток. Серед виробів є багато таких, що стануть чудовим подарунком до Миколая та Нового року.

 

Живу в нашому маленькому місті вже майже 20 років,оскільки вийшла заміж за калушанина. Зараз займаюся виробами з стрічок вже серйозно, а вперше побачила їх в інтернеті десь три роки тому.

Різними видами рукоділля займаюся ціле життя, найбільше люблю вишивати. Вперше голку взяла до рук в 5років. Мама боялась давати мені справжню голку, і тато виточив маленьку голку з дерева. Я навіть не уявляю, як він таке зміг, бо руки чоловічі далеко не тендітні. Мама виділила кусок тюлі, такої без узору, та ниток. І я пропала. А потім Миколай приніс мені вже все справжнє – і голку, і полотно.

Вже недавно попробувала ще вишивку бісером, затягнуло повністю. Але 3 роки тому побачила я канзаші. Захотіла спробувати, чи вдасться мені хоч щось подібне. Вдалося, на жаль. Бо зараз моя однокімнатна квартира нагадує склад різних стрічок, море грошей пішло на інструменти і т.д.

 

Це нам всім знайоме. Вперше продала комусь зі співробітниць заколку для внучки. Ну і все склалося в мікробізнес. Ту заколку ще мала носить. Хоча трохи погано, бо китайське одноразове, треба постійно купляти знову, і китайські виробники заробляють більше. Тай часто чую трохи зневажливе:“А, то ви самі зробили, а чого дороге таке…” (дороге, це від 20-25грн). Так, щось я від теми відійшла.

Так що банти не прогодують, годує мене робота оператора на заводі. Чи встигаю ще займатися домом?Однозначно, що до ідеальної газдині мені, як до неба в одній позі. Але синові 20, вчиться подалі від дому, а чоловікові жалітися на життя небажано-вилазить критика йому боком. Хоча допомагає. Стіл виносить, втримує мене, щоб не втікала додому з ярмарок. Те, що я вийшла “на калуський ринок” повністю його заслуга, я страшенно боялася продати щось незнайомій людині. Ще й зараз нервуюся. Але коли хвалять, або розказують, як діти щось там моє люблять, то це краще, ніж гроші. Ніс задираю, енергії море, є настрій щось продовжувати робити. І люблю, як малі дивляться на різні мої заколки, обручі. Люблю цікаві замовлення, навіть з серії “зробіть нам на завтра, бо виступ”. Тоді я повністю закопуюся по вуха в роботу.

Ціни. Вони різні, все залежить і від роботи, і від матеріалу, і, деколи від платоспроможності клієнта. Надіюся, що вже більше ніяке нове рукоділля я вчити не буду, бюджет сім’ї трісне по швах точно. Ніби все, твір на тему: “Як я докотилася до канзаші”, закінчений.

Побачити роботи Галі Стефурин можна на її сторінці у соцмережі: https://www.facebook.com/profile.php?id=100021978290438

Пані Галина разом із Світланою Чоловською та багатьма іншими учасниками творчого об’єднання організовує благодійні ярмарки. Калуські майстрині планують на 14 грудня благодійний ярмарок – збиратимуть кошти для Олі Ящишин, на 15 грудня —  збиратимуть гроші для “Дому Сірка”. Навпроти “Гостинного дому” в центрі. Запрошують калушан взяти участь в добрій справі.

 

 

Підтримай нашу сторінку в Facebook.
РЕКЛАМА:
>
загрузка...