Медики франківського медуніверситету рятують життя на фронті

6 серпня, у багатьох країнах відзначають Міжнародний день «Лікарі світу за мир». Ініціатором святкування цього дня вважається організація «Лікарі світу за запобігання ядерної загрози». Щорічно в день, коли сталося бомбардування японського міста Хіросіма, міжнародне співтовариство сумує за загиблими під час цієї трагедії 1945 року.
1407324488_listivka

Символічність даної події полягає в нагадуванні всьому людству про необхідність запобігання війни на планеті. Її відзначають вже понад 60 років. В цей день, 6 серпня, в місті Хіросіма настає хвилина мовчання – о 8.15 годині ранку. Ініціатор свята, тобто організація «Лікарі світу за запобігання ядерної загрози», була створена після відділення групи членів від організації «Лікарі без кордонів». Вона діє у 12 країнах світу. «Лікарі без кордонів» розгортає свою діяльність і в Україні у кількох напрямках — від розповсюдження друкованих матеріалів про ВІЛ/СНІД до лікування вагітних жінок, які мають вірус ВІЛ, йдеться на сайті ІФНМУ

Відзначення Міжнародного дня «Лікарі світу за мир» є наразі особливо актуальним для України. Величезна кількість українських медиків врятували не одну сотню героїв у зоні АТО. Зокрема, 15 працівників ІФНМУ призвали до лав ЗСУ. Кожен із них здобув на війні неоціненний досвід.

Асистенту кафедри дитячої стоматології Андрію Кирилюку чи не найдужче запам’яталося, наскільки щиро вдячними були бійці за те, що їх лікують: «Коли людина роками збиралася до стоматолога, проте в неї не було на це коштів, а в армії її пролікували, зробили реставрації з хороших матеріалів, і все безкоштовно, багато хто не вірив. Приносили сувеніри з вирізьблених гільз та використаних боєприпасів. Це все, чим можуть тобі віддячити на «передку», і це надзвичайно приємно. В такі миті розумієш, що виконуєш справді важливу роботу».

Доценту кафедри патоморфології та судової медицини Віктору Костюку довелося виконувати те, що він ніколи й припустити не міг. Найперше опановував хірургію, наприклад, розкривав карбункул. Хоча в мирному житті, як переконаний доцент, йому б це навряд чи вдалося зробити добре з першого разу. «Але на війні, особливо в критичні моменти, ти про це не замислюєшся, – каже Віктор Костюк. – Коли необхідно рятувати людину, просто робиш усе можливе. І не завжди виходить за протоколом».

Доцент розповідає, що на передовій відбувається багато дивних речей, які не піддаються логіці, зокрема, це стосується і законів медицини. «На фронті я бачив рани, які за медичною теорією не мали б загоюватися. Але вони загоювалися». При цьому, як наголошує Віктор Костюк, тамтешні умови асептики залишали бажати кращого, бракувало найнеобхідніших медикаментів. Інструментарій доводилося обробляти в «Бетадині» – навіть спирту не було.  «Якби не волонтерська допомога…» – замислено додає лікар.

Доцент кафедри дитячої хірургії ІФНМУ Михайло Глагович провів понад 200 складних операцій, з яких лише два випадки виявилися фатальними. Бували такі періоди, особливо під час напружених боїв у м. Мар’їнка, с. Піски, м. Авдіївка, коли щодня привозили по 60-70 важкопоранених вояків. Медик каже, що мусили оперувати на всіх столах, що були в приміщенні госпіталю. Не спали по кілька діб поспіль.

Доцент кафедри дитячих хвороб післядипломної освіти Ярослав Семкович перебував на лінії вогню п’ять місяців. Вирушав як дитячий анестезіолог, а повернувся універсальним лікарем, котрий урятував сотні життів. Відважний медик пройшов усі бої під Курахово, Мар’їнкою, Красногорівкою. Група із трьох лікарів, серед яких був і іванофранківець, забезпечувала стабілізацію та подальшу евакуацію всіх пацієнтів у тилові госпіталі. Найдовший час, який доцент провів, не виходячи з операційної, – три доби. Ярослав Семкович каже, що неймовірна кількість адреналіну блокувала думки про їжу, сон чи відпочинок. Було важко, але рятували дзвінки з дому, волонтери або колеги, які приїжджали.

Бувало й таке, що місцеве населення перешкоджало роботі лікарів: не давали апаратуру, зачиняли палати в госпіталях. «Вони вважали нас своїми злісними ворогами, які винні у війні, – пригадує Ярослав Семкович. – Щоправда, поступово вдалося досягнути порозуміння з ісцевими жителями, і невдовзі за медичною допомогою вони вже приходили до нас самі…»

Героїчний іванофранківець запевняє: коли медик вирушає на війну, його спеціалізація не відіграє жодної ролі. В момент, коли необхідно надати допомогу, думається лише про порятунок людського життя.

РЕКЛАМА:
загрузка...