Пекельне літо 2016-го: Чим запам’ятається тепла пора людям

В епоху глобального потепління, в яку нам не пощастило жити, словом «пекельна» зазвичай характеризують аномальну літню спеку, що тепер є частою навіть у країнах з помірним кліматом. Але нинішнє літо можна назвати пекельним не тільки через це.
09_21_143582831045
А насамперед – через ті неждані-негадані й відверто шокуючі події та суспільно-політичні процеси, що несамовитим ураганом пронеслися світом.

Крах стабільності

Коли один герой відомого радянського фільму «Москва сльозам не вірить» запитав у іншого, що нового у світі, той відповів: «Стабільності немає. Терористи знову захопили літак». Цікаво, що б він сказав сьогодні, коли терористична активність у світі зросла у кількадесят разів.

У цьому плані нинішнє літо, напевно, є однією з найтемніших пір не лише поточного року, а й останніх десятиліть. Такої кількості терористичних атак і прирівняних до них збройних конфліктів по всьому світу, здається, одночасно ще не було. Тільки два найбільші теракти – у стамбульському аеропорту (28 червня) і французькій Ніцці (15 липня) – забрали майже 130 життів – 44 і 84 відповідно.

У першому випадку три терористи-смертники (що, як виявилося, були громадянами Росії, Узбекистану і Киргизстану) обстріляли з автоматів Калашникова охорону, вступили в перестрілку з поліцією, а потім підірвали себе. У другому – виходець з Тунісу на великій вантажівці в’їхав у святкову юрбу, що зібралася на набережній з нагоди національного свята Франції – Дня взяття Бастилії…

Але крім цих терактів, була ще низка, так би мовити, дрібніших нападів у Німеччині та Франції з меншими жертвами. Не кажучи вже про регулярні підриви начинених вибухівкою автомобілів в Іраку та Афганістані, що, як правило, супроводжуються десятками смертей. І не згадуючи про мало не щотижневі стрілянини у барах та інших громадських місцях Америки.

Так, увечері 18 липня 17-річний афганець з сокирою напав на пасажирів приміського поїзда біля Вюрцбурга (Баварія) і поранив майже півтора десятка осіб, поки поліція його застрелила. 22 липня 18-річний іранець відкрив стрілянину в торговому центрі Мюнхена, вбивши дев’ятьох та поранивши 20 осіб, а відтак застрелився. 24 липня в німецькому Ройтлінгені сирійський біженець, озброєний мачете, вбив вагітну жінку просто на вулиці та поранив двох перехожих.

А 26 липня двоє озброєних молодиків напали на церкву в передмісті Руана на півночі Франції, вбили 84-річного священика, перерізавши йому горло, та важко поранили одного з парафіян. Відповідальність за цей злочин взяло на себе угруповання «Ісламська держава», заявивши, що нападники були його солдатами…

«Не треба боятися казати правду: світ перебуває у стані війни, бо втратив мир», – заявив Папа Римський Франциск, прибувши з візитом до Польщі 27 липня. І це була його реакція не тільки на трагедію, що сталася напередодні, а взагалі – на всю серію нещодавніх терактів, які понтифік назвав «новою світовою війною».

Підйом переворотом

Окрім маси терактів, світ стрясали ще й спроби державних переворотів чи (якщо дивитися з протилежного боку) повстань проти знавіснілої влади. Хоча не виключено, що в деяких випадках невдалі заколоти могли бути інспіровані й самою владою задля того, щоб мати привід для витоптування ростків опозиції.

У Казахстані, наприклад, дивні групи озброєних осіб зринали двічі. На початку червня в Актобе (колишній Актюбінськ) угруповання «Армія звільнення Казахстану» намагалося захопити військову частину, але невдало. Під час протистоянь загинуло 19 осіб. А всередині липня в Алмати жертвами нападу двох озброєних осіб на будівлю райуправління внутрішніх справ та міський департамент Комітету нацбезпеки стали троє поліцейських та один мешканець міста.

17 липня у столиці Вірменії Єревані озброєна група захопила будівлю на території полку патрульно-постової служби, вимагаючи звільнити з ув’язнення лідера опозиційного «Установчого парламенту» Жирайра Сефіляна та виступаючи за відставку президента Вірменії Сержа Сарґсяна. Протримавшись два тижні, цієї неділі вони здалися, затримано 20 осіб. За цей час жертвами інциденту стали принаймні двоє поліцейських, кількох людей було поранено.

Але дії нападників знайшли розуміння серед значної частини населення. Тисячі людей щовечора виходили на вулиці на їхню підтримку, незважаючи на жорсткі методи розгону демонстрантів з боку поліції. В якийсь момент навіть здавалося, що в Єревані зріє щось на зразок київського Майдану. Та, зрештою, нападники оприлюднили звернення про те, що вони вирішили «утриматися від кровопролиття і стати військовополоненими» та продовжити боротьбу в цьому статусі. «Ми не допустимо, щоб наша країна стала російською губернією», – наголосили вони при цьому.

У Туреччині ж, якщо вірити тамтешній владі, в ніч з 15 на 16 липня відбулася спроба справжнього військового перевороту. У путчі були задіяні тисячі військових і десятки одиниць воєнної техніки: танків, гелікоптерів, навіть літаків. Ця буремна ніч забрала життя майже трьох сотень людей, майже півтори тисячі отримали поранення.

Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган звинуватив в організації перевороту мусульманського клірика Фетхуллаха Гюлена, який нині мешкає в США. Натомість Гюлен заявив, що існує «ймовірність того, що це міг бути постановочний переворот». Після жорстокого придушення путчу країною прокотилася масштабна хвиля небачених репресій і чисток, яка зачепила кілька десятків тисяч людей: військових, викладачів, журналістів. Понад сто ЗМІ були закриті.

Туман з Альбіону

На тлі всіх цих політичних буреломів майже загубився найперший і чи не найголовніший політичний катаклізм нинішнього літа – «Брекзіт» (Brexit), референдум у Великобританії про вихід з Європейського Союзу, що відбувся наприкінці червня. Близько 52% жителів Туманного Альбіону проголосували за це, тим самим напустивши густого туману на майбутнє всієї Європи.

Британські противники ЄС, яких нібито дістали нероби-єврочиновники та потік мігрантів, зажадали жити окремо. Щоправда, не набагато менше (відсотків на чотири) британців хотіли б залишитися в об’єднаній Європі. Та демократія є демократія, і прогресивніша меншість має, як завжди, поступитися консервативнішій більшості.

Прем’єр Кемерон подав у відставку, а займатися «розлученням» з Європою буде вже його наступниця – Тереза Мей. Цей процес має тривати зо два роки, і за такий час може багато чого статися. Наприклад, піддані британської корони раптом передумають. Або ж нелюба посполитим із англійської глибинки євроінтерграція набуде інших (прийнятніших чи завуальованіших) форм. Адже зрозуміло, що від всюдисущої глобалізації нікуди не подітися, навіть живучи на острові.

Тому перша реакція цивілізованого світу на результати «Брекзіту», наскрізь пронизана розпачливим «Пропало все!», видається дещо перебільшеною. Прогнози про неминучий подальший розпад Євросоюзу і розмірковування про чергову зовнішньополітичну перемогу Путіна – не абсолютно безпідставні, але й не бездоганно переконливі. Тим паче, що цю утворену «Брекзітом» європейську тріщину дещо вже «підшпаклювала» активізація співпраці у рамках НАТО.

Обачний альянс

На початку липня у Варшаві відбувся саміт Північноатлантичного Альянсу, який засвідчив, що оборонне співробітництво Заходу залишається функціональним, незважаючи на «Брекзіт». Це, зокрема, підтвердила і ратифікація рішення розмістити додаткові військові сили НАТО у Східній Європі для стримування гіпотетичної російської агресії.

Наразі йдеться про чотири повноцінні батальйони в Естонії, Латвії, Литві та Польщі, кожний по тисячі військовослужбовців НАТО з таких країн, як США, Великобританія, Німеччина і Канада. Експерти зазначають, що це, зрозуміло, не стримає Росію у випадку її масштабного нападу, але наразі може стати тією «мінною розтяжкою», яка буде застерігати Путіна від авантюрних дій. Російський лідер нібито повинен остерігатися атакувати військових із США та союзних країн.

Нові війська НАТО у Східній Європі – це, по суті, реакція Заходу на російське втручання в Україні та її все провокаційніші навчання й авіаційні маневри біля кордонів балтійських держав. Разом з тим, Україна у Варшаві так і не отримала чіткого й обнадійливого сигналу про перспективи вступу до Альянсу. Парадоксальність ситуації тут полягає в тому, що Україну в НАТО не поспішають брати через територіальний конфлікт з Росією у Криму і на Донбасі, а Україні НАТО потрібне якраз для того, щоб захистити свою територію в цьому конфлікті.

Фатальне сусідство

Українсько-російський конфлікт тліє, то розгоряючись, то затухаючи, вже понад два роки, і кінця-краю йому не видно. Його жертвами вже стали близько 10 тисяч людей. І з півтора мільйона зробились вимушеними переселянцями. По суті, те, що вчинив Кремль у Криму і на Донбасі, зневаживши всі норми міжнародного права і власноруч підписані з Україною договори, – це також свого роду тероризм. Тероризм державного рівня.

І тому не дивно, що часто сьогодні з різних джерел лунають підозри про те, що і за деякими терористичними актами в Туреччині, Франції та Німеччині, і за знавіснілою хвилею близькосхідних мігрантів до Європи можуть виявитися «російські сліди». Принаймні у всюдисущності російських спецслужб, а особливо ФСБ (Федеральна служба безпеки – правонаступниця КГБ, НКВД і ВЧК) мало хто сумнівається. Новітні чекісти у своїй державі контролюють і владу, і бізнес, і, по суті, є керівною та спрямовуючою силою російського суспільства. Такою ж, як колись КПРС, тільки таємною. Щоправда, останні кадрові призначення Путіним силовиків на високі керівні посади в регіонах свідчать, що таємне потроху стає явним.

Після того, як вранці 20 липня в центрі Києва підірвали в автомобілі журналіста Павла Шеремета, його товариш і один з небагатьох російських опозиціонерів, які ще протистоять авторитарному путінському режиму, Ілля Яшин пригадував на телеканалі «Дождь» такий випадок. Після вбивства Бориса Нємцова у лютому минулого року, він сказав Шеремету, який вже роки жив у Києві, що Нємцову також треба було переїхати туди заради своєї безпеки. На що журналіст заперечив: тут не безпечніше, феесбешники почуваються в Києві, як у себе вдома.

Хто скоїв «зразково-показове» вбивство дружнього Україні російського журналіста в центрі української столиці, наразі невідомо. Але якщо брати до уваги нинішній стан українсько-російських відносин та пам’ятати про «довгі руки» кремлівських спецслужб, то, напевно, не можна відкидати версію і про «російський пекельний слід».

РЕКЛАМА:
загрузка...