Була не одна спроба підвестись та втекти, але все ж один вдалий ривок… Вирвалась. Він наздогнав і все трапилось

Мені було 14, життя буяло, молодість цвіла…

 


Зараз 14 років – то вже “доросла дівчика”, в більшості випадків на вигляд їм даш років 17. Раніше так не було, але зараз я не про це.
Прочитавши мою історію,  ніхто й не впізнає і не здогадається хто я. Думаю це на краще.
Я наважилась лише тепер, хоч і в анонімній формі згадати та розказати свій гіркий досвід “дорослішання в насильстві”. Чесно, я старалась зробити ці “події життя”, ніби не існуючими зі мною, але результатом небажання пам’ятати стала лиш постійна проблема з пам’ яттю, тепер багато зі свого життя просто зникає з спогадів. То подібне вірусу, що вразив мій мозок.
Я довго мовчала, соромилась, боялась, але минув час і про таке мовчати не варто!
Якось, повертаючись з міста з занять бального танцю, йшла додому через парк, але раптом почулись швидкі кроки позаду, важка рука на плечы і я вже на землі. Не одна спроба підвестись і все ж один вдалий ривок аби втекти… Він наздогнав і все трапилось. Описувати як, що і до чого не варто, думаю всі розуміють , що неприємно, то найм’ якше як можна описати те. В той момент хотілось просто вмерти і все. Завершивши, він просто встав і пішов, а я ще довго плакала і йшла додому… На диво крові не було. Ні краплі! Про причину я дізналась якось згодо , але це не полегшило морального та психологічного стану. Тим паче, що “той” вчився в старшому класі тієї ж школи, що і я.
Минув час. І мені майже 15. Літо, село. Гуляю з хлопцем, з яким знайома більше 3 років, йому 24 чи то 25 було. В нього –  дівчина, з якою теж добре знайома. Та чому все так не знаю. Дурна я, мабуть….
Запросив на чай, а я й пішла (була впевнена, що його дівчина в хаті, бо живуть разом уже) Але лиш зайшли, двері замкулись на ключ і прийшло розуміння, що відбувається…. Я кричала і, здається, без роздуму у вікно б випала аби лиш втекти….. Цього разу кров заляпала все плаття. Як додому дійшла не пам’ятаю. Але сукню прала тихо й швидко…. Знову сором, довбаний сором!


– А чому? Чого я маю стидитись? Я ж нічого поганого не зробила!- відповідь прийшла згодом лиш.
– 1 першого разу в парку крові не було, бо пісюн замаленький, як і його мозок .
– 2 то був не сором, а стан афекту та страх, того, що рідні не зрозуміють.
– 3 потрібно було віддати по заслугам обом, що в принципі згодом і було зроблено. Яким чином не варто згадувати, але було задіяно скляну пляшку.
Написала це тому, що прийшов час повністю звільнитись від тих історій, а ще – щоб не попадали на таке як я, або були не пильні до дітей, а відкриті, щоб вони те сказали вам.
На осмислення того всього: мені 21, маю повноцінну сімю (чоловік, син 3 роки). Наслідок- постійне бажання статевого акту з яким борюсь заспокійливими . Але все ж лиш зараз я те відпускаю!

Підтримай нашу сторінку в Facebook.
РЕКЛАМА:
>
Загрузка...


загрузка...