Його відносини з дівчатами також не склались, бо одній  він здавася занадто милим, іншій ще чогось недостатньо було

Того місяця я розійшлась з хлопцем, з яким зустрічалась. Але  не з тих людей, які довго сидять в депресії.

Тому, почувши, як грає весела гітара “Ізольда” на коридорі гуртожитку,  не зволікаючи, запросила музику в гості до нашої милої маленької кімнати. Компанія була весела та енергійна. Словом – легко. Та коли у кімнату, здалось, ледь схвильовано зайшов власник музичного інструменту, спочатку з переживань за Ізольду, бо хлоп, що взяв її був телепнем ще тим (але друзів не вибирають).  А потім вже помітно, прикрившись дуже зацікавленим чимось в своєму телефоні, таки нервував. Був незвичайним, інтелегентним, з відтінком романтики. Йой, а його борідка, хоча про неї згодом…
От власне підсвідомо з цього моменту на графіку мого життя пішло все вгору, то лиш зараз так ясно те бачу. Так що ж власне було?
Веселю себе тим фактом, що слова музики молодості моїх батьків є актуальною досі, бо дійсно “Музыка нас связала, тайною нашей стала…”

А тепер цю таємницю повідаю, може син колись читатиме це.
Вечір той був незабутнім та переломним у житті твоєї мами та подалі й твоєму. Ми зробили імпровізований тазик-барабан, що був підписаний щойно придуманою нами назвою нашого шалешного гурту “Тюльпан”.
Після того дивного вечора розпочалось не менш дивне життя. Твій татко приходив до 429 кімнати в 1 гуртожитку  ще не один раз, а там і молодість наша з ним залишилась. Але найцікавіше, то нерішучість твого татка тоді. В тому щось миле та цікаве було. А нас поєднала маленька пластмасова дрібничка, що зветься медіатором, бо часто бував з гітарою в нас. Приходив під різними причинами та запитаннями, ну а поїсти приходив не він один, бо мої співмешканки господині від душі, хоч може й перебільшила трішки, але від душі всіх годували.
Нас в кімнаті мешкало 4, три  поверхи заселені студентами філологічного факультету. З них лише  6 хлопців – ну конкуренція ще й яка! Але я ж нікого не тримала і була вільною та безтурботною врешті за довгий період часу. Та якогось ранку, силуючись зібратись в універ, я відчула, що щось прилипло до моєї сідниці і от то був власне вище згаданий медіатор.
Повертати заходилась увечері та по гарному збігу обставин в кімнаті “соромязливого” окрім нього – нікого. Його теж відносини  з дівчатами не склались, бо одній  він здавася занадто милим, іншій ще чогось недостатньо було. Моєю винагородою за повернення був сухий цьом у щічку, але ж ні – мені стало образливо. Що лиш на таке заслужила? Задля цього пройшла пів коридору гуртожитка, ледве знайшла кімнату і все ж отримала поцілунок… того часу ми не були один без одного довго. Можна було б сказати: “ось і казочці кінець, хто читав той молодець”…
Але ж життя на тому не скінчилося!

Читайте також  Чоловік, який втpaтив сина, написав ці 10 правил для батьків

Є люди, біля яких можна  не говорити,  мовчати, сидіти. Насолоджуватись тим, що поруч. Що є. Десь дуже близько. В серці й думках. У кожному подиху й дотику. Ти для мене такий. Мій. Безкінечно.

Шукайте деталі в групі Facebook, а також каналі Telegram

РЕКЛАМА:
>
Загрузка...


загрузка...