46 немовлят, народжених сурогатними мамами, через карантин свої перші два місяці життя проводять не в батьківському домі, а в київському готелі.
Вони – майбутні громадяни багатьох країн, тому до їхнього об’єднання з родинами залучені дипломати світу.
Але в Україні є дитина, також народжена в сурогатний спосіб, яку не забере сім’я навіть тоді, коли відкриються світові кордони.
Більше того, до минулого року ніхто із українських чиновників не міг з впевненістю сказати громадянкою якої країни вона є.
Бріззі – 4 роки. Вона народилася на 25 тижні вагітності з вагою трохи більше 800 грам в запорізькому пологову будинку.
Її виносила сурогатна мама, внутрішня переселенка з Донецької області.
Брат-близнюк дівчинки помер в пологах. Батьки Бріззі залишили їй американське ім’я – Бріджет, а також офіційний документ, який дозволяв “усім українським лікарням відключити її від апаратів підтримки життя”.
Лікарі прогнозували Бріджет лише вегетативне існування, жодних втішних шансів не давали навіть американські спеціалісти, з якими радилася пара.
Українське законодавство не дозволяє відключати апарати за бажанням родичів, а тільки через медичний висновок про смерть мозку, тому апарати дівчинці відключили, коли Бріджет почала дихати самостійно.
Бріззі-поспішайка
В запорізьких лікарнях американське ім’я не прижилося. Медсестри, які виходжували її перші три роки в обласній лікарні в Запоріжжі, називали дівчинку по-своєму – Бріззі.
Так само називає її й Марина Бойко, медсестра відділення патології новонароджених, яка особливо прихилилася до дитини.
Вона годинами годувала Бріззі ще тоді, коли та не могла ковтати, залишалася після роботи, щоби просто побавити.
На відео в телефоні вона радісно показує, як дівчинка раділа великому торту, який Марина принесла на святкування її дня народження в лікарню.
“Коли ми вперше з нею зустрілися їй було 3.5 місяці, вона лежала в колисці на ніщо не звертаючи увагу, – згадує Марина.
Десь через місяць хтось голосно закрив двері і вона вперше здригнулася, тоді ми зрозуміли, що вона чує.
Ще через якийсь час вона почала фіксувати погляд і це вже було свято, тому що ми думали, що дитина сліпа.
Згодом ми почали її вчити їсти не з зонду, а з пляшечки – на 5 мл суміші спочатку йшло кілька годин часу”.
Якщо в рік діти в більшості починають ходити, то Бріззі в такому віці тільки вчилася тримати голову.
Через три роки Бріззі з обласної лікарні перевели в запорізький будинок дитини “Сонечко”, де вона живе й досі.
До карантину Марина приходила до неї в гості тричі на тиждень по кілька годин.
“Вона дуже чітко розуміє, хто її любить і відкликається на любов.
Ця дитина так багато в житті пройшла, що знає, хто прийшов її любити, а хто побавитися на кілька годин”, – каже жінка.
Дівчинка дуже добре розуміє, коли і що люди говорять саме до неї. “Вона докладає багато зусиль”, – додає Марина.
Це дає надію, що одного дня вона зможе ходити. Лікарі не можуть сказати, коли саме, бо це залежить від того, як складеться її майбутнє в найближчі роки. “У неї точно є великий потенціал”, – вірить Марина.
Очевидно, це могло б статися швидше, якби її життя склалося по-іншому і вона опинилася в люблячій сім’ї з самого початку.
Батьки
Згідно документів, які в травні 2019 року отримала в розпорядження австралійська телекомпанія ABC і які були опубліковані у півгодинному фільмі про сурогатне материнство в Україні, біологічні батьки Бріджет – американські громадяни.
Вони скористалися послугами компанії BioTexCom. 46 малюків, які затрималися в Україні, народженні сурогатно саме за посередництва цієї фірми.
Хоч, в тому ж матеріалі ABC, її власник Альберт Точиловський заперечує, що історія з Бріззі трапилася саме у його компанії.
Після передчасного народження дівчинки з екстремально низькою вагою батьки зареєстрували дитину і дали їй повне ім’я – Bridget Irmgard Pagan-Etnyre.
Але згодом відмовились надалі опікуватися нею.
Вони надіслали лист, що Бріджет “у вегетативному стані й не має шансів стати нормальною людиною або залишити стан, несумісний з життям”.
“Лікарі рекомендують нам припинити будь-яке лікування, щоб вона змогла спочити з миром… Ми не будемо забирати її до Америки. Ця дитина – невиліковна”, – написали батьки.
В листі вони дозволяють Biotechcom, а також усім лікарням України негайно відключити її від апаратів життєзабезпечення.
Через 18 місяців, коли Бріджет вижила і мала майже два роки, вони надіслали ще одного листа, в якому підтвердили, що не заберуть дитину і дали дозвіл на удочеріння.
Відтоді вони ніяк не довідувалися до дитини, хоча Марина Бойко і намагалася сконтактувати з батьком через соціальні мережі. Він не відповідав.
Відмовився від коментарів і АВС, коли ті особисто дзвонили йому по коментар.
Майбутнє Бріззі
З часу, коли фільм АВС набрав близько 600 тисяч переглядів в YouTube, кілька сімей-іноземців цікавилися можливістю її удочерити.
Але до 5 років українське законодавство дозволяє удочеріння тільки громадянам України.
Виняток – тільки через стан здоров’я дитини і теоретично Бріззі потрапляє у цю категорію.
Якщо до 7 років дівчинку не забере сім’я її переведуть в інтернат, але чи буде там продовжуватися її реабілітація невідомо.
“Моя найбільша мрія, щоби Бріззі поки не пізно отримала сім’ю, яка буде готова вкласти в неї любов, час і найголовніше гроші.
Не варто приховувати, що реабілітація, яка їй необхідна, буде щось коштувати”, – пояснює Марина.
Карантин забрав у неї шанс ходити
Після зйомки фільму про Бріззі глядачі в Австралії, а також друзі Марини зібрали кошти на путівку Бріззі в реабілітаційний центр Козявкіна в Трускавці, де ставлять на ноги дітей із ДЦП або ураженням нервової системи.
Бронювали ще восени 2019 року на квітень цього року, але через карантин поїздка відмінилася. І поки невідомо, чи зможе відбутися в найближчому майбутньому.
Карантин також обмежив спілкування дівчинки із справжньою подругою Мариною: в будинку дитини заборонено відвідування. Тож вони вже два місяці не бачилися.
Марина намагалася підтримувати зв’язок через відео, але дівчинка ображено відкидає телефон. Бріззі понад усе боїться – бути покинутою знову.
Софія Кочмар-Тимошенко, спеціально для УП.Життя
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
