А хіба мало однієї причини, щоб змінити життя?

Ми вбивали одне одного повільно й зважено. От коли живеш й розумієш, що нема росту, розвитку, шансу бути собою. І депресія за депресією…. Апатія. Байдужість. 

Це про приречені стосунки та неправильний вибір. Поруч чи порізно. Пов’язані якимись нитками, що відриваються по-живому. З кров’ю та м’ясом.

Мати мужність піти. Вчасно.

Це найбільший дар. Для нас обох. Бо слова накопичуються. Біль. Відчай.

Рік за роком, коли живеш не з тією людиною, коли борешся за приречені стосунки…. Кожен день та місяць без щастя й гармонії.

Дивишся на себе. На нього. Відчуття страху. Так. Цілий світ обірветься. Вийти з зони комфорту.

Лише крок. Вбік.

Я зважувалась піти тисячі разів. Але так і до кінця не стала на шлях “розлученої” жінки. Просто тому, що не вірила в себе. Власні сили. Можливості. Не сказала собі, що зможу.

А хіба мало однієї причини, щоб змінити життя? Я нещаслива. Всі ці роки. Я не прокидаюсь з відчуттям потрібності комусь.

Бути єдиною. Кохати. Думати. Хотіти перевернути весь світ і стати кращою собою.

Здавалось, що кохання не  існує. Це міф. Хімія. Є закоханість. Звичка. Повага. Турбота. Є тисячі замінників.

Але чи варто вірити в міфи. Бо будь-які стосунки себе вичерпують. І другі, треті, десяті не будуть кращими. А проблем і потреб збільшиться в десятки разів. Бо….. Сама. Чи з кимось.

Ти всеодно будеш нещасна.

Поки не навчишся жити сама. З собою.

Один день. Новий. Лише твій. Проживи його

 

Шукайте деталі в групі Facebook, а також каналі Telegram

РЕКЛАМА:
>
Загрузка...


загрузка...